Розділ 7.

Як же важко розказувати історію — й це важливо, й те важливо. Думаю, що те, що відбулося після шоу на протязі двох років важливо. Чи все ж таки не важливо, про це може сказати людина з більшим досвідом ніж у мене! А я, може помилково, вважаю, що ці два останніх курсів були важливим для формування образу мого в уяві Наталки.

Таки умовив декан, скористався моїм ваганням, що я не пішов з університету. Так ніхто не перевів мене на бюджет, а оскільки ціную працю інших, хоча й не розділяю її методи, - я заплатив. Прийшла осінь, я зібрав врожай на своєму маленькому городі — стало якось легше, тим більше, що телевізор, якого у мене не було, не відволікав, коли зморювався — лягав спати. Якось пройшов шок від перших місяців нового життя — я залишився вчитися, як і залишився на контрактній освіті. А що, я ж гроші легко заробляв! Можна й довести справу й до завершення — отримання вищої освіти!

Ще один недолік, окрім того, що час мій навчання займало, - це те, що я доволі часто бачив Наталку. Вони зустрічалися, нічого в їх стосунках не змінилося. Я не знав, чи сварилися, чи розходилася, але я її бачив виключно зі своїм одногрупником.

Я вже думав назвати його ім’я, але він виявився епізодичним героєм, участь якого в моїй розповіді тим й обмежується, що я вже написав. Не бачу необхідності називати ім’я, якщо це останній розділ де він присутній.

Але всі два роки вони зустрічалися, жартували, сміялися, бавилися — пара, що ще трішки й одружиться.

Мої одногрупники казали йому, чому я його ненавиджу, тому, що його кохає та, в яку я закоханий. Але це чиста брехня, я його не ненавидів, просто подібних я людей не розумів, інший світ, і з кожним днем відстань ставала всі більше і більше.

Наталка це помічала. Думаю, що на шоу я привернув її увагу, таки та помітила мене. Хоча я знав, що як не кохала так і не кохає.

І я до неї якось швидко охолов, поки ходив, приховував від неї свої почуття — я кохав, а коли сказав — то позбавився того кохання! Але до себе ж таки її увагу привернув, бачив, що дивилася, помічала як успіхи так і невдачі.

Її коханий проходив доволі стандартний шлях, будучи сам стандартним хлопцем, що не виділявся з когорти одноліток нічим. Слідкував за модою — іноді всі його друзі і він були одягнені однаково, як в однострій. Стриглися однаково. Однаково підробляв після занять і на вихідних. Літній підробок вони настільки жваво обговорювали, що здавалося, що це була розвага, а не робота. Вже мав кредит, дивно хто йому в банку дав! На заняття обов’язково приїздив на машині, на який підвозив Наталку в університет.

Ні, може він людина непогана, але мені з ним було нудно, це жваві розмови про машини та спорт, це дріб'язкове обговорення дрібниць, - мене змушувало сідати в інший край аудиторії, аби не чути ці пустопорожні розмови.

- Антон, а ти купиш машину? У тебе ж гроші на неї є ж!

- Є, але не бачу потреби, мені вигідніше автобусом і велосипедом.

- Ти просто жмот!

Ми були дійсно на інших планетах — він вчився, щоб потім заробляти, я ж невідомо з якої причини, схоже, що і я слідував деяким програмам, визнавав їх недоречність, але виконував.

Він давно визнав, що він серед більшості — ні відмінник, ні той, що може вилетіти. Я не знав що в нього більше — трійок, чи четвірок, а чи були п’ятірки. Я ж кожну четвірку знав, губився в п’ятірках. Він боявся іспитів, я ж їм радів, бо знав, що після них трішки більше свободи, практика і канікули. Він робив для того, щоб заробити, я ж для того, щоб не платити, зекономити.

І розумів, що він успішніший за мене — коли мені заздрили ті, що мали батьків, заздрячи сироті. Ви ж мати могли моє — продайте свої квартири, продайте машини, не купуйте так часто одяг, переберіться на дачу, що не пристосована для проживання взимку! Якби мої батьки жили, то я б жив в теплій хаті, де мати приготує їжу, а батько дасть грошей на навчання, а по закінченню я піду до нього робити.

Але ніхто не зробив так, як я — перевівши все що маєш в капітал та пустивши в обіг, всі не бажали інвестувати, бажаючи не вкладаючи в засоби виробництва, а отримувати більшу частину вартості товару...

- Лифар! - викликала мене вчителька економіки.

Я підвівся, думаючи, що кожен день мене питати то занадто!

- Лифарь, от відповідь на питання, - і далі питала по попередній лекції зі своєї дисципліни.

Я ж відповідав і почув від своїх одногрупників:

- Марь Іванівна, так не чесно, Ваш предмет неможливо вивчити!

- Так Лифарь же відповідає!

- Так він у нас фінансовий геній. Ви спитайте скільки він сидячи на лекцій вже заробив.

- Це не виправдання, він же такий як і ви людина. Вивчив він, значить, вивчити можете й ви!- вона була категорична й кожне заняття піднімала та питала мене.

Я вже казав, що економіку не так вже й вчив — вона було логічна, для мене її питання здавалися як запитання про те, як ходити.

Деякі дисципліни мені важко давалися, з великими зусиллями я отримував свої п’ятірка, а останні ці два роки я вже не змушував себе отримував четвірки, визнаючи, що у мене талант до економіки, а не до інших.

Що викликало у моїх одноліток двояке ставлення, визнавали мої таланти, не оскаржували, і ненавиділи.

І Наталка входила в табір тих, що були не зі мною!

Я ж отримав свій диплом з відзнакою ті пішов займатися тим, що ніхто не вчив, сам додумався — не за спеціальністю робити, бо вже мав приробіток., витрачаючи свій вільний час на побудову з дачі житло для комфортного свого проживання.