5.2.

Від того доленосного шоу я постійно думав про дві речі: Наталку та добудову дачі. Все залежало від настрою — поки поза дачею, чи моїм єдиним житлом, і коли накопичувалася змореність, коли я все кидав і просто відпочивав, а варто підняти погляд на стіни, то одразу ловив думку, що треба щось робити, мені ж тут жити!

Ще мало книг, ще тільки ті, що купив при батьках, чи батьки, - але я їх читав з великим захватом, їх сюжет добре закарбовувався в голові. А варто відвести погляд від чорних літер на різноманітному папері книг - одразу в уяві Наталка!

Здавалося, що такою вродливою неможливо бути! Два різних та протилежних почуттів існувало в мені: надзахват від вроди, від розуму, від небаченого таланту одягатися, здавалося що вона керує долею та образа за зраду, що вона вибрала такого невдалого хлопця! Але коли він проносився на своїй старенькій машині повз мене на велосипеді я думав, що таки він більш привабливий як заможніша людина, на відміну від мене, що живе в недобудованій дачі, їздить в теплу пору року на велосипеді в місто, живе за межами того ж таки міста. Бажаю чи не бажаю, а мій погляд крадькома падав на них.

Може казав, але повторюся, - Наталка як на зло часто почала проводити час серед моєї групи. Більшість хлопців вже мали пару, але однаково її оточувало цільне коло наших хлопців, немов те, що дівчат в групі було менше, змушувало й їх залицятися за нею.

Мені ж залишалося ревнувати!

Але я ревнував дивно — не влаштував дикі емоції, а терпляче боровся аби не виказати, що це мене дуже зачіпає!

Дивний мій слух, якось я наших дівчат не чув, зате добре розбирав її слова та легковажний та наївний дитячий сміх. Схоже, що мозок може відбирати певні звуки серед інших.

Чи таки вона голосніше всіх казала та сміялася?

Але мене це дратувало, відволікало та змушувало перебувати в якомусь дивному тумані надлишкових емоцій.

Інше діло дача — з кожним днем теплішало! Тут я неправильно описав, не хотів зупинятися, але впевнений, що звинуватять в брехні. Воно в середньому тепліло, але то потепліє, то похолодає. Затягне хмарами — й темно, й холодно. Але відчуття доброго, що все тільки покращується не покидало мене!

Незграбно саджаючи город я часто зупинявся та напружено думав, а що робили батьки в цій ситуації, коли що саджали, чи бризкали чим, як часто сапали.

І на дачі я якось забував про Наталку, бо якось було про що подумати!

І тільки в часи хандри я думав про неї!

Сам дивувався, що не міг чітко описати її — який носик, які очі, риси обличчя. Дайте лист — і я не намалюю! Здавалося, що я її не запам’ятав! Але якщо я її побачив далеко, чи боковим зором, то був впевнений, що то вона, впізнаючи по її властивій манері ходьби, по одягу, що тільки вона носила. Отакої буває, що людина часто ходить в новому одягу, але щось без помилок я помічав — як їй, й тільки їй, властивому підбору одягу!

Я ж ходив в одному і тому ж! Це мене було легко впізнати здалеку, ще не добираючи обличчя без помилок впізнаєш по одягу!

Її обранець та одночасно мій одногрупник постійно старався носити щось новеньке, видаючи це за страшенно модне. Мене це смішило, по дитячому смішило, але десь в далеких закутках мозку я розумів, що цей “півник” більш привабливий ніж я, в доволі якісному одязі, але постійно в одному й тому ж.

І я потихеньку усвідомлював, що він краще мене, як з боку дівчини, - він витрачав більше, коли я банально економив!

За його витратами мої здавалися мізерними — він пересувається на машині, я на велосипеді, він постійно в “обновках”, я ж в одному й тому ж, він активний серед хлопців, я ж, навіть тут, на самоті, тільки окремі відмінники у мене в друзях, коли навчання займає увесь мій час в університеті. Якось все далі й далі я розумів, що в мене немає нічого для неї привабливого.

Але часто випадково я ловив її погляд на собі, який вона одразу приховувала, що кидала погляд на мене, постійно оточена щільним колом друзів мого однокласника.