Розділ 2.

Я закохався в Наталку!

Ще в школі, ми вчилися в різних класах, вона в молодшому, я ж пішов вчитися до університету з думкою, що ніколи не буде нагоди її знов мимохідь побачити. Думав, що наші шляхи розійшлися, думав, що вона поступить в два другі університети, а не мій!

Рік я її не бачив.

Зовсім!

Зрозуміло, що в університет не заносило її, бо ще в школі вчилася. І на вулиці не бачив!

Але мені було чим зайнятися. Нагадаю, що я вчився на комерційній основі.

Якось, ще під час іспитів, я перестрів свого майбутнього декана та спитав, про можливість навчатися на бюджеті. Якось вже не пам’ятаю усіх подробиць розмови, пам’ятаю, що я загорівся перейти на бюджет, для цього треба вчитися на відмінно.

От я й не відривав голови від навчання — тому ніколи було можливості десь зустріти Наталку.

Але, схоже, такі проблеми не турбували моїх одногрупників — вони раділи, що немає щоденників, якось стали дорослішими. Ще ні в кого не було пари, але вже розмови в них про це були — коли я просто уникав та проходив повз цих гуртків — я вчився!

Чи хотілося мені про це забути?

Ні!

Я як і всі мої однолітки страждав та періодично пригадував Наталку, мріяв її зустріти, освідчитися та зустрічатися насолоджуючись першим коханням. Але я ще мріяв не платити за навчання ті гроші, стати таки хоч би трішки незалежним від батьків та отримувати стипендію.

Перший семестр я закрив на відмінно, жодного добре.

Як це в мене вийшло?

Один вечір математика.

Так, ви правильно почули, що я один день присвячував математиці, практичним задачам, бо я таки вчився на технічному факультеті.

Другий день англійська мова.

А третій — всі інші.

І по новому колу — математику, англійська, інші.

Отак, встаючи в будні в 6.00 та лягаючи в 22.00 в будній день, дозволяючи тільки в вихідні поспати до 9.00. Я забув знов про телевізор — в моїй кімнаті постійно грала музика, бо не заважала навчанню. Важка наука — важка музика! Але ніхто вдома не заперечував, бо я вчився!

І я вчився — перший семестр все на відмінно, і тільки на другому семестрі я отримав одну єдину четвірку. Я був засмучений, але всі казали, що я “ботан”.

І ось новий курс, радість величезна, бо я написав заяву на переведення на бюджет. В нас, в групі, не одне бюджетне місце звільнилося, а цілих три. Я був впевнений, що на другому курсі буду вчитися вже зі стипендією. Тому спокійно ходив без спротиву на всі відробітки по універу.

Якось стався прикрий випадок.

В той день чергували наша група по універу. Друг зайшов, той, що з паралельного ще класу в школі, рано. Нас було троє, що прийшли зарано до означеного часу. Нас знайшли та сказали, що є робота. Друг заперечив, що зарано, що наш час не настав. І тут стільки стало крику, що нас вигнали з чергування.

Але увесь жарт ситуації — нас було двоє контрактників, що на комерційній основі вчилися. Зрозуміло, що мені відміннику це дуже не сподобалося, що по чиїсь дурості я не зміг потрапити на чергування. Добре засмутився. Але це не завадило піти просити заступництва в деканат.

І тут я взнав, що я залишаюся в контрактниках.

Вдруге засмутився, бо виявилося, що я не писав заяву, а заповнили бюджетні місця тими, що насилали.

В той день я й пішов додому, мені стало однаково.

На другий день ніхто не пригадав, що я не був на чергуванні, бо таки на контрактників інші діють правила — я був позбавлений від усілякого суспільного життя універу, навіть від обов’язкових для бюджетників чергувань та суспільних робіт.

Я так і з кураторшою посварився — я не поїхав в поле, до селян сапати капусту, контрактник так контрактник, нехай бюджетники їдуть

...

Другий курс важкий, ще велике навантаження, мені вільні години були в нагоді, але було одне “але”.

Наталка, що я кохав, вчилася на першому курсі нашого універа та нашого факультету...

Вона ходила на усілякі заходи, а я ні, бо не міг і вчився.