27.1

Те про, що не говорять вдень.

Бували ночі, коли Яринка засинала, а Катерина годинами сиділа біля її ліжечка, слухаючи тихе дихання донечки й мимоволі думаючи про Вадима. Це траплялося не щодня. Не постійно. Але ці думки все одно приходили - непрохані, важкі.

Вона більше не шукала йому виправдань. Але й не горіла тією сліпою, спопеляючою ненавистю, як на самому початку.

Тепер, дивлячись на підростаючу донечку, Катя чітко знала  одне, що довіра - це не просто ефемерне почуття. Це свідоме рішення. І тоді, у своєму кабінеті, Вадим прийняв зовсім інше рішення. Він вибрав не її.

А в цей самий час у Києві Вадим Кравченко повільно руйнував сам себе. Він не міг її знайти. І зовсім не тому, що погано шукав чи змирився з її зникненням. Вадим катував себе так, як умів: через людей, через підкуплені бази даних, через усі зв'язки Артура. Він особисто приїздив до її колишнього гуртожитку й годинами стояв під гуртожитком, надіючись , що раптом Катерина з’явитьс. Він тричі їздив до її викладачки, професора Савчук. Питав, благав, слухав її жорсткі докори.

Він  не зривався на підлеглих. Кравченко зривався виключно на самого себе.

Одного разу, не витримавши нічної тиші у своїй порожній квартирі, він посеред ночі поїхав до матері. Агнеса зустріла сина на порозі, навіть не здивувавшись його змученому вигляду.

— Мамо, я власноруч зруйнував те, що було по-справжньому важливим, - сказав він просто опустивши голову на кухонному столі.

Агнеса не стала випитувати усіх деталей. Вона лише уважно, з глибоким материнським сумом подивилася на сина.

— Вадиме, ти зараз можеш повернути цю дівчину?

— Ні, - глухо відповів він. - Вона зникла.

— Тоді поверни хоча б правду, -  промовила матір, поклавши долоню на його напружене плече. - Очисти її ім'я. Зроби це бодай для когось. Бодай для самого себе.

Але  правда чомусь не приносила полегшення, коли людина, перед якою ти винен, зникла і просто не хоче бути знайденою.

Останні два роки перетворилися для Кравченка на суцільне пекло. Нескінченні судові засідання, допити, гучна кримінальна історія з Громовим, яка  зачепила його холдинг. Великий бізнес вимагав залізної хватки й щоденної концентрації. Його треба було тримати на плаву будь-якою ціною - бо якщо така імперія падає, вона забирає з собою не просто гроші, а велику частину часу.

Зовні Вадим виглядав як завжди: холодний, зібраний, ідеально вдягнений із зосередженим обличчям. Але часто щоночі він прокидався в холодному поту від одного й того самого жаху.

Йому снився її останній день у компанії. Катерина стоїть посеред його кабінету, в очах  сльози, а в голосі - стільки кришталевої чистоти. «Я ніколи тебе не зраджувала, Вадиме».

А він у цьому клятому сні знову і знову відповідає їй тими словами, які вже ніколи не вдасться повернути назад.

Два роки він жив із цією випаленою пусткою всередині.