24.3

Катя і Олена знали одне, що якщо вони залишаться в місті, їх можуть знайти. Не обов’язково колишній бос з його  службою безпеки. Будь-хто із колишніх родичів. А їм зараз потрібно було просто вижити.

Після того як питання з поліцією та університетом вирішилися, вони зібралися швидко. Жодних великих валіз. Лише документи, мінімум одягу, ліки для Олени та товста тека Ігоря Андрійовича з медичними виписками.

Катя змінила номер телефону і тепер знали його лише близькі люди.

Марта, затягуючи блискавку на рюкзаку, спробувала підбадьорити подругу й криво посміхнулася.

— І про соцмережі забудь. Для всього світу ти не зникла, Катюнь. Ти просто тимчасово поїхала на ретріт без інтернету. Романтика, правда?

Катя мовчки кивнула. Рука сама лягла на ще абсолютно плаский живіт. Там, усередині, зародилося нове життя. Дитина Вадима. Людина, про яку батько, можливо, ніколи не дізнається.

Катя досі не розуміла, хто він для неї тепер - запеклий ворог, який вважає її шпигункою, чи чоловік, який продовжував снитися щоночі. Але ризикувати малям вона не мала права.

Ігор Андрійович узяв на себе всі клопоти. Невелике, затишне   місто Яготин підходило ідеально. Скромний дерев'яний будинок на околиці зняли через треті руки. Розрахунок - тільки готівкою, жодних прізвищ у договорах.

Виїжджали о четвертій ранку, коли столиця ще спала під завісою густого туману. Олена сиділа на задньому сидінні. Вона була втомлена, але спокійна. Поруч була донька,  чоловік, якому вона нарешті дозволила собі довіряти.

Катя обернулася до неї й м'яко стиснула її долоню.

— Мамо, усе закінчилося. Ми їдемо в інше місто. В наше нове, нормальне життя.

Перші тижні в місті нагадували затворництво, але поступово вони почали налагоджувати побут.

Олена звикала до базових речей із болем і тихими сльозами. До того, що міжкімнатні двері не зачиняються зовні на замок. До того, що можна просто так, без дозволу санітарів, вийти на веранду й підставити обличчя під тепле сонце.

Ігор Андрійович офіційно звільнився з клініки, спаливши за собою всі мости. Чоловік, який таємно любив Олену, тепер став для їхньої маленької родини щитом. Він сам готував сніданки, контролював прийом ліків і годинами розмовляв з Оленою на подвір’ї - вільно і спокійно, а не потайки, як вони робили це в «Гармонії», боячись камер та доносів. Його погляд, повний ніжності й готовності захищати, заміняв жінці будь-яку терапію.