26.1

У цей самий час, за два квартали від готелю, Дмитро Волинський сидів у своїй машині. Його долоні так міцно стискали кермо, що пальці затерпли.

Він ніколи не хотів стежити. Не хотів ставати тим жалюгідним чоловіком, який виловлює власну дружину на брехні. Але останні дні перетворилися на суцільну ударну хвилю. Хвилю, яка почалася, коли Катерина прийшла до них і вивалила правду. Тоді у Дмитра всередині щось тріснуло - тихо, але безповоротно.

«А ти впевнений, що вона тобі не зраджує?» Це питання сказане донькою не давало спати. І от тепер він бачив, як Ганна виходить із машини біля готелю. Поспішає. А потім у дверях з’являється він. Олексій Громов. І Дмитро відчуває, як щось у ньому не вибухає, а провалюється в глуху чорну прірву. Пазл склався. Картина стала цілісною.

Не було ніякої «просто жорсткої жінки». Не було «вона вміє виживати» чи «хотіла як краще для родини». Його дружина була частиною брудної, кримінальної схеми.

Він сидів нерухомо хвилину. Дві. Три. Дивився в одну точку й раптом чітко усвідомив: він прожив одинадцять років, старанно вдаючи, що нічого не помічає. Він був тим самим зручним чоловіком, чиє боягузливе «я нічого не знав» стало прямим спонуканням до злочину. Співучастю.

Тепер він знав. І це знання тиснуло на плечі сильніше за будь-який сором. 

Дмитро повільно дістав телефон. Пальці помітно тремтіли, але коли він заговорив, голос виявився несподівано рівним і твердим.

—Алло… Це юридична консультація? Так, я телефонував вам учора. Мені потрібно терміново підготувати заяву на розлучення. І… — він важко ковтнув повітря, дивлячись на темні вікна готелю. — Мені потрібна порада, як правильно зафіксувати деякі факти фінансових махінацій.

Він зробив коротку паузу, збираючись із силами.

— Так, усе правильно. Є люди, яких я дуже боюся. Але зараз я набагато більше боюся самого себе, якщо знову вирішу промовчати.