17.2

Коли двері зачинилися за Катериною, Вадим ще деякий час стояв біля столу нерухомо. Він не рухався не тому що йому було байдуже. Навпаки: якщо зараз ворухнеться, то визнає, що зробив щось страшне. Зробив, щось страшне з ними.     

У кабінет зайшов Артур без стуку. Один.

— Є новини, - сказав він коротко. - Ми перехопили канал передачі. Не все пішло назовні… але достатньо.   

Вадим повільно підняв очі.

— Що саме ?

Артур поклав на край столу роздруківку.

— Чернетка фінального кошторису й “нижня межа”. Плюс два листи з інвестором - з позначкою “конфіденційно”.

Вадим стиснув пальці так, що побіліли кісточки.

— Інвестор уже знає?

— Уже від нього дзвонили. Питають, чи ми контролюємо безпеку. І це... - Артур ковтнув. - Це може коштувати нам угоди. Не завтра, а зараз, бо вони ставлять "на паузу".   

Вадим заплющив очі.

— Значить, я сьогодні втратив не тільки гроші, контракт. - тихо сказав він. - Я сьогодні втратив довіру.

Артур кивнув. 

— А довіру повертають довше, ніж гроші. І тут важліве інше.  

У кабінеті повисла тиша. Та сама, яка тільки-но “вигнала” Катерину. Та сама, яка тепер поверталася назад - в інший бік.

Артур продовжив уже спокійніше, але чітко:

— У витоку є відбиток: сесія відкривалася під її доступом, але маршрут трафіку не її рівня. Це схоже на підставний тунель. Ти розумієш, що все вказує на Катерину, але потрібно все скласти воєдино. В кабінеті вона не одна сиділа і за всі її дії відповідає куратор. По факту, хтось пройшов через неї.

Вадим різко підняв погляд.

— Тобто… її логін - як ширма. 

— Саме так. Виглядає, ніби “вона відкрила, вона переглянула, вона передала”. Поки ми не маємо відповіді, чи вона комусь давала пароль. Чи її пароль витягнули технічно. Чи хтось працював з її комьютера. Це треба зібрати все по кроках, поступово. Не на емоціях.

Вадим ковтнув. Горло було сухе.

— Вона стажерка. Вона не могла мати доступ до такого пакета.  

— Не могла, - підтвердив Артур. - І тому це ще гірше. Саме тому це зробили спеціально.  І зробили так, щоб першим під удар потрапила вона. Найзручніша мішень. 

Вадим повільно опустив погляд на стіл. Там ще лежали папери, які Артур не забрав. І йому здалося, що він досі бачить її руки: як вона не знала, куди їх подіти, як стояла й намагалася пояснити, а він не дав.

— Знайди Петра, - сказав Вадим глухо. - І… знайди, де вона була сьогодні.

Артур подивився на нього прямо. Без звинувачення. Але слова прозвучали жорстко.                 

— Вадиме… уже пізно “де була”. Треба  “де вона тепер”. Ти мав вивідати, що вона знає...

Вадим стиснув щелепу.    

-- Вона не могла просто...

-- Ти дав їй піти, -  перебив Артур. - Після того, що ти ссказав, люди не залишаються в зоні доступу. Якщо вона дійсно не при справах - вона зникне від страху. Але якщо вона в схемі - ми її не побачимо вже. В обох випадках ми втрачаємо її , як джерело правди.

-- Ти зараз натякаєш, що вонамогла грати? - Вадим подивився прямо.

-- Я натякаю на ризик, - спокійно відповів Артур. - Ти знаєш , як це працює. Колись ти повірив Надії, бо все виглядало чисто. Якби тоді Денис не побачив її з конкурентом - наслідки були б катастрофічні. Зараз у нас теж "все виглядає". Поки що.

Вадим видихнув крізь зуби.

-- Ти зараз мені читаєш мораль?

Артур витримав паузу.    

— Ні. Я страхую компанію. І тебе. Ти знову пішов по старому  маршруту: побачив картинку - зробив висновок. А тут треба прорахувати.

Вадим прикрив очі. І цього було достатньо, щоб Артур зрозумів, що Вадиму болить.

— Добре, - коротко сказав Вадим. - Петра - сюди. Логи - мені. Дениса - на контроль. Кадри - підняти, Інну - наперевірку. Все, що можеш.

Артур кивнув.

— Працюємо.

Вадим різко видихнув.

— А партнери?

— Партнерам ми покажемо контроль, - спокійно сказав Артур. - Але спочатку… знайдемо, хто реальновиніс дані. Інакше будемо латати дірки, не розуміючи, звідки тече.

Вадим помовчав, обдумував ситуацію.        

— Я не маю права зараз зірватися, - сказав він нарешті. - Не тут.

Артур зупинився біля дверей.

— Ти вже зірвався. Просто зробив це на Катерині.  Вона піде, або вже пішла.        

Після цих слів він вийшов.

Вадим лишився сам.

Він стояв у тиші й дивився на зачинені двері - туди, куди нещодавно вийшла Катерина.      

І вперше за цей день подумав не про кошториси, не про інвестора.

А про те, що сказати людині, яку ти вигнав, коли раптом дізнаєшся, що вона не зраджувала насправді... І не дав їй права на виправдання.       

Щоб не пропустити продовження - підписуйтеся на автора.♥️ Попереду ще багато емоцій.