Розділ 17

Без права на довіру.

Коли Катерина зайшла в офіс, вона відчула, що щось змінилося. Але можливо, вона себе накручує. Вона сьогодні знайшла свою маму і була вражена жорстокістю батька і його коханки, та в голові все це ще не вкладалося. Залишилося багато моментів, в яких потрібно розібратися. Зрада була не там, де її показували. Сьогоднішній день був занадто важким. Її світ  і так хитався. Так, це після лікарні в голові суцільний безлад: одинадцять років брехні, яка розсипалася в пил за одну розмову. Їй здавалося, що вона досі стоїть у тій палаті, а офіс - це тільки декорація.

Але щось не сходилося. В офісі все було дивним сьогодні: поверх був ніби тихіший, наче хтось вимкнув фоновий шум  життя. Люди працювали. Хтось сміявся. Та розмови стихали, коли вона проходила повз колег.

Вона піднялася у свій відділ і зайшла в кабінет.

Перше, що вона побачила : кабінет Петра Валентиновича темний, колег, окрім Карини, немає. Катя зупинилася. Карина підняла очі і вперше не усміхнулася. Погляд - насторожений і обережний.

— Привіт, - сказала Катя.

Карина кивнула швидко і сказала:

-- Тебе шукають. Артур заходив. Сказав, що тебе чекають у кабінеті директора. Щоб зайшла, як тільки прийдеш.

Катя стиснула реминець сумки, ніби заспокоюючись.

-- Петро Валентинович де?

Карина лише знизала плечима. 

-- Не знаю. Його зранку не було.

Катерина кивнула. Розвернулася і пішла.

У приймальні секретарка глянула на неї і сказала рівно: 

-- Катерино Дмитрівно, заходьте. Вас чекають.

Катерина постукала в двері.

— Заходь.

Голос - рівний і холодний. Вона зайшла. У кабінеті були Артур і Денис. На столі лежала папка. І щось ще. Вадим стояв біля вікна і навіть не обертався.

— Сідай.

Вона не сіла.

— Що сталося?

Артур поклав перед нею роздруківки.

— Зафіксовано витік інформації.

— Який витік?

— Через допоміжний тендерний блок.

— Але я... Я працювала тільки з "Північним кварталом".

— Через твій логін, - сухо додав Денис.

Катерина повільно перевела погляд на нього.

— Що? Через мій логін?

Артур не дав їй часу "зрозуміти" і дістав ще одну папку. І поклав фото. На ньому: ресторан, столик біля вікна,  дружина її батька, Ганна. Навпроти, якийсь не знайомий їй чоловік. Катерина завмерла.

— Що це?

Вадим нарешті повернувся і подивився так, ніби між ними  вже не має нічого людського.

— Зустріч мого конкурента з твоєю родиною, - холодно сказав Вадим.

— Вона не моя... - Катя видихнула крізь зуби.

— Не починай.

І це "не починай" було гірше за все інше. Бо означало, що він уже вірішив, що вона винна.       

— Твій логін - у витоку.  Твоя родина - з моїм конкурентом Громовим. І ти саме сьогодні зникаєш з офісу.              

— Я була в лікарні! - голос зірвався. - Я знайшла свою маму!

— Яку саме? - різко кинув.                              

 Катерина відчула, як сльози підступають не від слабкості, а від того, що її не чують. Від безсилля.

Артур нахилився до папки, його голос був рівний:

— Питання не лише "хто". Питання - "як". Це пакет рівня керівництва. Стажерка не має бачити "нижню межу", фінальні кошториси й листи інвестора. Це не твій рівень доступу.

— Я... я цього не бачила... Я навіть не знала, що таке існує.  Мені давали тільки "Північний квартал"... допоміжний блок... - повторила вона.

—Значить, хтось підсунув тобі канал, щоб "допоміжне" стало дверима в головне. - сказав Вадим.

Артур кивнув: 

—Саме так. І куратор сьогодні зник.

— Артуре. Знайди мені Петра Валентиновича. Негайно. І перевір кожну хвилину активності цього відділу. Усю.

— Уже працюємо.

Катя стояла й не могла скласти пазл. Витік. її логин. Фото Ганни. Чужий чоловік.Вадим, який дивиться так, ніби вона в змові.

— Ти не розумієш...ти не знаєш правди, ти не знаєш нічого... - тихо сказала Катерина.

—Я знаю достатньо.

—Ні! Мене обманювали одинадцять років! Мені казали, що мама мене покинула! А вона...

— А мене сьогодні переконали, що я помилився в тобі.
Денис мовчав і дивився куди завгодно, тільки не на Катерину. Артур спостерігав.

Вадим різко сказав:

— Вийдіть, залиште нас на одинці.