13.1

Маленька витівка двух закоханих.

Катерина заплющила очі від легких, невагомих поцілунків у шию - коротких,  наче доторки, які навіть не думають питати дозволу, бо вже давно й беззастережно його мають. Вадим стояв позаду неї, майже не торкаючись тілом, але саме цим зухвалим прийомом зводив її з розуму, а саме гарячий поцілунок - навмисна, знущальна пауза - і ще один, трохи нижче, по лінії плеча.   

Вона щосили намагалася стримати усмішку й удати, ніби все абсолютно нормально. Ніби в неї прямо зараз не підкошуються коліна від того, як цей чоловік уміє бути ніжним і  небезпечним одночасно.

Вона натягнула посмішку, ніби все нормально.

— Ти спеціально? — тихо спитала Катерина, не обертаючись.

Вадим гаряче видихнув їй у розпущене волосся, обпалюючи шкіру.

— Я ніколи й нічого в цьому житті не роблю «не спеціально», Волинська.

- Я взагалі-то на роботі, пане генеральний директоре, - спробувала нагадати вона, але зрадливий голос прозвучав уже геть не про роботу.

— Я теж, - сказав він, нарешті поклавши великі долоні на її талію. - Просто моє головне стратегічне завдання на сьогодні -- забрати тебе звідси.

Вона розплющила очі й нарешті крутнулася в його руках, опиняючись із ним обличчям до обличчя. Його погляд був рівний, але в ньому стояло те саме: “я хочу”, і він навіть не намагався це приховати.

— Вадиме…

— Тсс. — Він нахилився ближче, ніби збирався сказати щось важливе, але натомість просто м'яко торкнувся губами її щоки. - Я сьогодні тебе офіційно викрадаю.

Катерина підняла брову.

— Це зараз прозвучало як…

- Як ультиматум і попередження, -  уточнив він. - Я не питаю «чи можна». Я питаю: «ти готова?»

Вона вдала, ніби всерйоз задумалася. Рівно на дві секунди. Виключно для жіночої пристойності.

—І куди ми їдемо?

— За місто. На цілі вихідні. Два повних дні без сторонніх людей, без жорстких графіків і  без “Катерино Дмитрівно”.

— А якщо я раптом знайду в собі сили й скажу тверде «ні»?

Вадим хижо усміхнувся одним кутиком губ, і в його очах спалахнув той самий азарт, який допомагав йому знищувати конкурентів:

— Ти не скажеш.

— Самовпевнений, - пробурмотіла вона .

 — Закоханий, - спокійно й вагомо поправив він її. - А це зовсім інша категорія, Катю.

Катерина відчула, як у грудях щось трепетно й потужно забилося, але не дозволила цим емоціям повністю вирватися назовні - лише міцно притиснула свою долоню до його широкого зап'ястя.

— Добре. Але якщо ти мене “викрадаєш” — то… то  я обираю музику в машині.

— Я йду на  колосальний ризик, — серйозно сказав Вадим. — Ти небезпечна жінка.

— Вже пізно відступати, Кравченко. Ти офіційно увійшов у мою зону ураження. 

Вадим нахилився й поцілував її - швидко, палко, так, щоб це було на самій межі дозволеного в стінах офісу, і відпустив першим. Як чоловік, який не звик втрачати контроль над собою, але дозволяє собі цю солодку шаленість рівно настільки, щоб її хотілося ще і ще.   

— Через десять хвилин чекаю біля підземного паркінгу, - прошепотів він їй у самі губи.

— Це  новий наказ керівництва?

— Це чоловіча турбота, - відповів Вадим і пішов, залишивши її з гарячими щоками й дуже нечемною думкою: “Я б не витримала ще одного такого поцілунку тут, у коридорі".