1.1

Телефон задзвонив раптово. Незнайомий номер.

— Катерина Дмитрівна Волинська? - голос був сухий, діловий.

— Так, слухаю.

— Вас турбує деканат. Секретар Дарина Михайлівна. Вашу кандидатуру затверджено для проходження практики в компанії "VARYS GROUP".

Слова зависли в повітрі. Затверджено. Без співбесіди. Без черг. Без боротьби. Катерина мовчала кілька секунд, ніби боялася, що якщо скаже щось зайве - все зникне.

— Перепрошую… мою кандидатуру? 

— Так. Документи передані до будівельно - інвестиційюної компаніі  "VARYS GROUP" і вона вас погодила. Ви можете завтра підійти за направленням і за більш детальнішою інформацією до 14:00. Всього найкращого. 

Розмова закінчилась так само швидко, як і почалась. 

Катерина сиділа нерухомо, дивлячись у порожній екран. Серце билося глухо, не радісно - насторожено. Їй не вірилася в таку удачу.  Надто легко. Надто вчасно.

Вона встала, підійшла до вікна. Сніг у дворі був темний, втоптаний - зима не хотіла відступати, але в повітрі вже було щось інше. Передчуття руху. 

Її телефон завібрував.

— Кать, ти де? - голос Марти завжди звучав так, ніби вона щойно влетіла в кімнату, навіть коли дзвонила.

— У себе.

— Я скоро буду . І не смій казати, що не хочеш.

Катерина ледь помітно усміхнулася. Марта ніколи не питала дозволу - і саме за це її можна було любити. Через 10 хвилин у дверях без стуку з’явилася Марта. Вона, як завжди, увірвалася в простір упевнено -  коротке чорне каре, татуювання на ключицях і погляд людини, яка не питає дозволу бути собою. 

— Ти виглядаєш так, ніби знову зібралася тягнути на собі весь світ, - кинула вона, кидаючи куртку на стілець. - Що сталося? 

Катерина підняла очі. 

— Мені дали практику.

Марта завмерла рівно на секунду.

— Що значить - дали? - вона примружилась. - Отак просто?

Катерина кивнула.

— Подзвонили з деканату. Сказали, що компанія затвердила мою кандидатуру.

— Яку саме компанію? - швидко уточнила Марта.

— Велику і серйозну "VARYS GROUP". Не ту маленьку фірму, куди мене мали відправити за розподілом, - Катерина злегка всміхнулась. - Сказали, що це… удача.

Марта присіла навпроти, уважно дивлячись на подругу. 

— Ну, слухай, якщо вже вибирати між “відсидіти практику для галочки” і “вийти в реальний бізнес”, то тут навіть думати нема чого, - вона махнула рукою. - Але ти зараз виглядаєш так, ніби не радієш.

Катерина знизала плечима.

— Я просто… не звикла, що мені щось дають просто так.

— Це або твій шанс, або дуже дивна історія, - сказала вона нарешті.

Вона хотіла вірити в шанс. Вона дуже хотіла вирватися.

— Може, ти просто заслуговуєш на це, - додала Марта м’якше. - Але… тобі потрібно видихнути. Ти три місяці живеш, як натягнута струна.

Катерина згадала колишні стосунки. Два роки. Спокійні. Без драм. Без майбутнього. Вона пішла першою - тому, що не бачила сенсу. І після цього ніби закрилась ще сильніше.

— Підеш сьогодні з нами, - вирішила Марта. - Я, ти, Сергій, ще пара моїх диваків. Без зобов’язань. Просто нагадати собі, що ти ще жива і молода, і красива.

Вона різко підвелася.

— Ти взагалі пам’ятаєш, що тобі двадцять два? - сказала вона, розкриваючи шафу. - Ти навіть день народження свій не святкувала. Сесію закривала, як на фронті. Ми з тобою, як дві пенсіонерки, сиділи з чаєм і печивом, поки інші насолоджувались життям.  

Катерина не встигла нічого відповісти.

— Все. Сьогодні я тебе викрадаю, - заявила Марта. - Я тебе одягаю. Я з тебе зроблю таку красуню, що всі забудуть, як правильно дихати.

Вона витягла з шафи червону сукню - коротку, обтислу, з відкритими плечима.

— Марто… - Катерина засміялася. - Це ж не мій стиль. Звідки вона зʼявилася в моїй шафі? 

— Саме тому, я її повісила в твою шафу на всякий випадок , і ось  цей випадок наступив, - задоволено відповіла та. - Досить ховатися. Ти навіть не уявляєш, яка ти, коли дозволяєш собі бути живою.

Катерина дивилася на сукню, потім - на своє відображення в дзеркалі. Спокійна. Стримана. Надто серйозна для свого віку. 

— Ну? - Марта підморгнула. - Скажи, що тобі не подобається . Я не повірю. 

Катерина зітхнула. 

— Добре. 

Марта радісно плеснула в долоні.

— От і чудово. Сергій уже написав, ми зустрічаємося через годину. І ні - вона зупинилася в дверях, - сьогодні ніяких розмов про практику, переддипломну і відповідальність. Сьогодні ти просто Катерина. Молода, красива і трішки дурненька. І життя - попереду.

Катерина нічого не відповіла, вона вперше за довгий час вона усміхнулася по-справжньому.