Розділ 21

Паніка.

Ганна вміла себе контролювати. Навіть коли всередині все сипалося, як штукатурка зі старої стелі. Навіть зараз , коли руки тремтіли так, що чашка в руках дзенькала об раковину. Вона стояла на кухні і робила вигляд, що миє ту саму чашку. Наче вода могла змити слова, які Катерина кинула на виході: "Ти впевнений, що твоя дружина не зраджує?"

У кімнаті Дмитро уже вмикав телевізор. Гучніше. Ще гучніше. Ніби шум міг заглушити реальність.

Ганна витерла руки і взяла телефон.

— Я на хвилину, - кинула вона вбік кімнати й вийшла на балкон. 

Набрала Ларису Степанівну.

— Так, - сухо відповіли на тому кінці. - Я слухаю.

— Вона… вона на місці? То був жарт? -  Ганна не сказала імені. Не було потреби.

У слухавці зависла пауза - коротка, але крижана.

— Ні, - нарешті промовила Лариса Степанівна.  - Її немає. Я ж тобі чітко сказала. Які жарти? 

У Ганни всередині щось обірвалося, та вона не дала цьому проступити на обличчі. 

— Як “немає”? Вона ж…

— Не “вона ж”. Її немає в палаті, немає в відділені. Її просто немає в клініці. Клініка - не тюрма. - Лариса важко видихнула. — Я попереджала.

— Ви мали… 

— Стоп. Я маю порядок у своїх паперах, - відрізала завідувачка. - До речі, про папери.

В її голосі проросла  колюча іронія. 

— Ви два місяці затримуєте оплату за “найтихішу пацієнтку”. Це вже навіть не смішно, Ганно.

Ганна стиснула щелепи. 

— Мені не до сміху.   

— А мені - до власної безпеки. Слухай мене уважно: формально вона перебувала в мене добровільно. Документи є. Підписи є. Якщо хтось почне “копати” - я покажу те, що маю показати.  Це порядок.

Лариса Степанівна зробила коротку паузу.

— Але якщо нитка потягнеться вище - це будуть ваші з  чоловіком проблеми. Я більше не підставляю голову під чужі гріхи. 

Ганна судорожно ковтнула повітря.

— Хто її вивів?

Співрозмовниця мовчала на секунду - і саме ця секунда прозвучала як вирок.

— Ігор Андрійович, наш лікар.  Зник разом  із нею. провернув усе  за моєю спиною - швидко  і непомітно. За документами, які в мене на руках, її забрала повнолітня донька. Він усе оформив ідеальний і вчасно.

Вона додала тихіще, з неприхованою огидою до чужої дурості: 

— Я давно бачила, як він на неї дивиться. От вам і вся медицина.  Закоханий лікар - це абсолютна непередбачуваність. 

— Ларисо Степанівно, -  голос Ганни зрадницькі затремтів, але вона вчасно придушила цей вияв слабкості. -  Ви ж не можете просто…

— Я вже все сказала. Я рятую себе. А ви робіть що хочете. І оплати борг.

Почулися короткі гудки.  Ганна ще якийсь час дивилася на потемнілий екран. А потім усміхнулася - так, як усміхаються люди, котрі щойно усвідомили,  що лишилися абсолютно самі.  

А потім вона повернулася до кімнатИ.  У її ходіцій ході вже вирувала паніка, ретельно замаскована під холодний спокій. 

Дмитро підвів очі від телевізора:

— Щось знову якісь проблеми з лікарнею?

— Нічого особливого, - швидко відрізала вона. 

— Але ж ти…

— Дмитре. Іди до Марком, він чекав, що ви підете грати  у футбол. Іди вже. 

Він хотів запитати ще щось набагато важливіше - і не наважився. Бо поруч із такою Ганною навіть слова ставали зайвими. Розвернувся і пішов до сина. 

Ганна лишилася в кімнаті наодинці . Їй хотілося бігти.  Хотілося дзвонити в усі дзвони . Хотілося кричати. 

Але вона зробила інше. Сіла на  диван і подумала не про контроль, а про те, що контроль можна втратити. Швидко. Назавжди. 

Додавайте книгу до своєї бібліотеки, щоб не пропустити нові розділи♥️