Розділ 13

Подвійний світ.

Катерина ніколи не думала, що ранок може бути таким небезпечним. Небезпечним не тому, що тобі щось загрожує, а тому, що після нього всередині залишається занадто глибокий слід.
Вона прокинулася раніше за Вадима. Світло пробивалося крізь штори, у кімнаті було тихо. Він спав на боці, рука все ще лежала там, де вночі - на її талії. «Співласник великої компанії» - подумала вона. «І хропе тихо. Дякую, Господи».

Вона ледь усміхнулася. Обов’язки, диплом, стажування, життя - все нікуди не зникло й чекало на неї за дверима цієї квартири. Але прямо зараз їй по-жіночому егоїстично хотілося бодай п’ять хвилин, щоб просто ні про що не думати.

Він поворухнувся.

— Ти дивишся на мене? - не відкриваючи очей, спитав він. 

— Ні. - моментально збрехала вона.

— Брехушка ти моя маленька. - тихо усміхнувся він. 

Він відкрив очі. Спокійні. Теплі. 

— Ти зараз думаєш, що це була помилка? -  тихо. 

— Я зараз думаю про те, що мені терміново треба збиратися в університет, - серйозно відповіла вона. - А ти ускладнюєш мені життя.

— Я тільки но почав його ускладнювати, - спокійно сказав він. Вона не витримала й грайливо кинула в нього подушкою.

В офісі вони були іншими. Стриманими. Майже зразковими.

Катерина зайшла першою. Привіталася з Олею, Кариною, Світланою. 

— Ого. Ти прямо світишся вся з середини, - одразу сказала Карина.

— Це просто новий тональний крем. - сказала Катерина, вмикаючи ком'ютер.

— Ні, це не тональний. Цей блиск в очах називається: «мені є що приховувати від своїх колег після бурхливої ночі». 

Катерина сіла за стіл.

— Карино, у тебе диплом із психології чи ти просто на дозвіллі любиш робити безпідставні висновки? 

— У мене від природи талант, бачити очевидне, - гордо відповіла та. 

Світлана нахилилася ближче: 

— Це через нього? 

Катерина зробила вигляд, що нічого не розуміє. 

— Через кого? 

— Та не прикидайся ти! Через нашого Кравченка. 

Катерина підняла голову. 

— Він мій керівник. 

— Ага, - протягнула Оля. -  А я тоді - покійна  королева Англії.

Дівчата дружно засміялися, і Катя не витримала, посміхнувшись разом із ними. Але десь глибоко в її грудях від цих слів солодко й гаряче стислося серце. Він - її суворий керівник, але тепер між ними було щось набагато більше й небезпечніше.

У кабінеті Вадим був бездоганний. Зібраний. Холодний. 

— Волинська, зайдіть до мене. 

Тон офіційний. Катерина зайшла, закрила двері. Він не підвів очей одразу.

— У вас аналітичний блок щодо малого тендеру вже готовий?

— Майже, його має ще перевірити куратор.

— Мене не цікавить «майже», Волинська. Мені потрібен результат.  

Вона примружилася.

— Ви зараз так запекло граєте роль суворого керівника, Вадиме Кириловичу? 

Він підняв погляд, а в очах з’явилася ледь помітна іскра. 

— Ми на роботі. 

— Тобто вчорашнього вечора і ночі взагалі не було?

Він нахилився вперед. 

— Вчорашнє було. І воно було прекрасним. І саме тому ми зараз маємо бути подвійно професійними, щоб ніхто нічого не запідозрив.

Вона розумно кивнула, приймаючи його правила гри.

— Домовились. 

Але коли вона повернулася до дверей, він тихо додав:

— І не думай, що я забув смак твоїх губ. 

Її пальці ледь затремтіли на ручці дверей.Вона вийшла в коридор, намагаючись відновити дихання.

***     
У той же час. Інша частина міста. Сергій сидів у кав’ярні, дивлячись на телефон так, ніби він міг з нього вискочити і пояснити життя. Він так і не відповів Катерині на повідомлення, а вона його не повторила. Марта поставила чашку перед ним. 

— Ти вже рівно п’ятнадцять хвилин не зводиш очей з екрана. Він не відповість тобі першим, Сергію.

— Я знаю, Марто.

— Тоді чого ти чекаєш? 

— Я думаю. Перебираю варіанти. 

— У твоїй ситуації це стає небезпечним. 

Він усміхнувся.

— Поліцейський офіційно підтвердив справжність підпису Дмитра на тих старих документах.

Марта кивнула, сідаючи навпроти.

— Прямий родинний зв’язок головної лікарки Кривенької з Ганною? 

— Це вже не випадковість. 

— Ні.

Пауза.

— Скажемо Каті? -тихо спитав Сергій. 

Марта задумалась. 

— Вона зараз закохана, Сергію. Причому закохана серйозно.   

— І що? 

— А те, що якщо ти зараз ввалиш їй це - вона не почує. Вона захищатиме світ, у якому їй добре. 

Сергій нервово потер долонями скроні.

— Мені категорично не подобається ця мовчанка. 

— Мені теж. Але ми з тобою не всесильні рятівники, Сергію. Ми просто тримаємо в руках нитку, яка веде до розгадки. Головне - не порвати її завчасним ривком.
Він подивився на неї уважніше. 

— Ти завжди така розумна?  Я в захваті від тебе!

— Ні. Тільки тоді, коли ти починаєш відверто тупити. - спокійно парирувала дівчина, ледь помітно почервонівши

Він засміявся. 
— Ти взагалі усвідомлюєш, що ми за своєю ініціативою залізли в темні справи приватної психлікарні?

— Усвідомлюю. 

— І це звучить як початок дуже поганої історії. 

— Або як початок великого й справжнього кохання, - філософськи зауважила вона.

— Ти зараз про кого саме? - Сергій підіграв їй, примружившись.

— Не про тебе, розслабся.

— Шкода…Дуже шкода.

В цей час в офіс компанії «VARYS GROUP». Денис стояв біля копіра.

— Волинська, - покликав він.

— Так?

— Я бачив твій файл по тендеру. Слухай, дуже непогано для стажерки. Справді якісна робота.

— Дякую. - здивувалася Катерина.

— Можеш потім закинути його мені? Я дещо підкоригую. 

— Добре.

— І ще, - він нахилився ближче. - Ти швидко адаптуєшся. Не всі так можуть.