Розділ 11

Несподіваний поворот.

День народження Марка був простий і домашній. Повтря пахло запеченим мʼясом  і кремом із торта. У дворі вже стояли гості, діти бігали з повітряними кульками,  аніматор працював, Дмитро метушився з мангалом.

Катерина вийшла з машини повільно.

— Дякую, що підвіз, Вадиме.  - тихо сказала вона.

Вадим кивнув.

— Я ж сказав, що підвезу.

Він не збирався заходити. Це була чужа територія. Але хвіртка відчинилася раніше, ніж він встиг попрощатися з Катериною. На порозі стояла Ганна. І завмерла. Чорна машина. Статний чоловік. Впевнений погляд. 

— Добрий вечір, - Ганна зробила крок уперед. Усмішка - ідеально відрепетирувана. - Я мама Катерини, Ганна. Рада знайомству.

Катерина відчула, як всередині щось різко обірвалося. Вона ніколи так не представлялася. Ніколи. Вадим перевів погляд із Ганни на Катерину. На секунду. Катерина не заперечила.

— Вадим Кравченко, - рівно відповів він. - Приємно познайомитися.

— Заходьте, - швидко сказала Ганна

— Дякую, не можу. У вас сімейне свято. Гарного вечора. 

І він поїхав. А Ганна стояла біля хвіртки ще кілька секунд, дивлячись услід машині. Це не входило в її план. Перевела погляд на Катерину, яка спостерігала за нею. Ганна нічого не сказала Катерині, мовчки впустила в двір.

За столом Марк крутився біля торта.

— Мамо, я сам задуваю свічки!

— Не підходь, обпечешся, - різко кинула Ганна.

Катерина посміхнулася братові.

— Дай йому. Йому вже десять.

Дмитро підняв очі.

— Так, нехай сам.

Ганна мовчки відступила. Катерина сиділа навпроти й виглядала інакше. Спокійніше. Сильніше. Не так, як раніше. І це  дуже дратувало.

Увечері, коли гості розійшлися, Катерина пішла до своєї кімнати. Марк заснув одразу. Ганна стояла біля вікна.

— Хто це був? - тихо запитав Дмитро.

— Директор її компанії.

— Серйозно? - Дмитро навіть усміхнувся. - Ну… добре. Значить, нормальна робота.

— Тебе нічого не дивує? - різко повернулася до нього Ганна.

— А що має дивувати? Якщо чоловік підвозить дівчину - це ще не злочин. Це нормально. 

— Ти завжди такий зручний? - холодно сказала вона.

— А ти завжди бачиш проблему там, де її нема?

Дмитро знизав плечима.

— Якщо він серйозний - то, може, й добре. Катерині вже двадцять два. Їй потрібно думати про майбутнє. 

Серйозний. Це слово застрягло в голові Ганни.

Наступного дня в обід вона сиділа в готельному номері на краю ліжка.

Олексій Громов застібав сорочку.

— Він її підвозив, - сказала вона.

— Хто?

— Кравченко.

Олексій повільно зупинився.

— І?

— І вони виглядали… близько.

Тиша. Він підійшов до столу, налив собі води.

— Ти ж сама сказала, що вона там просто стажерка.

— Була. Тепер , очевидно, що ні. 

Олексій повернувся до неї.

— Що змінилося?

— Вона змінилася.

— Конкретніше.

— Вона стала впевненою.

Олексій усміхнувся краєм губ.

— Це проблема?

— Якщо він закохається - так.

Він підійшов ближче.

— Я ж казав, нам потрібна просто людина всередині.

— Я дала тобі її, - різко сказала Ганна. - І не безкоштовно.

— І ти отримаєш своє, - холодно відповів він. - Але якщо між ними щось почнеться… треба прискорювати процес.

— Як?

Олексій задумався.

— Натиснути на потрібних людей.

— На кого?

Він не відповів.

Тільки подивився довше, ніж треба.

Коли Ганна пішла, Олексій залишився в номері.

Він увімкнув воду у ванній, сперся руками на раковину й подивився на себе в дзеркало.

— Якщо вони зблизяться - буде складніше, - тихо сказав він сам до себе.

Закоханий чоловік непередбачуваний.

Закоханий директор  - небезпечніший..

— Треба запускати схему раніше, - пробурмотів він. - Поки це не зайшло надто далеко. Поки все ще під контролем.

Він уявив на секунду - Кравченко одружений, діти, сім’я. Схема зруйнується. Ні. Потрібно діяти зараз. 

Тієї ж ночі Катерина лежала в ліжку в темряві й дивилася в стелю. Слова Сергія про жінку з лікарні знову повернулися. Мама. Вона пам’ятала її руки. Пам’ятала,  як гладила її живіт, в якому жила дитина. 

— У тебе буде братик, - казала мама, усміхаючись.

Катерина тоді притискалася до неї щокою. А потім… Порожня кімната. Шепіт дорослих: «вона нас кинула», «вона зрадила», «вона поїхала з іншим».  Катерина тоді вірила і ненавиділа.

Діти вірять тим, хто поруч.

Але зараз… Звідки взявся той «інший»? Коли? Це неможливо.

Якщо мама була вагітна. Якщо вона плакала ночами. Якщо вона тримала її за руку й не відпускала. Щось не сходится. І це відчуття було небезпечніще, ніж страх. Бо сумнів - це перший крок до правди.  
 

Додавайте книгу до вашої  бібліотеки, щоб не загубити ♥️.