Розділ 6

Коли все виглядає випадковим.

Минув тиждень Катерина вже не губилася в коридорах, знала, де смачніша кава і коли краще не підходити до Петра Валентиновича зі своїми питаннями. Вона втягнулася в роботу - не швидко, але ґрунтовно. Її помітили: за точність, за спокій, за вміння слухати й не метушитися.   

Вона не намагалася сподобатися. Вона просто робила свою справу без метушні. 

Того дня в відділі було трохи голосніше, ніж зазвичай в робочий день.  

— Кажу тобі, це він, - шепотіла Світлана, нахилившись до Каріни. - Я бачила його в ліфті.

— Денис Віталійович? - оживилась та. - Серйозно?

— Абсолютно. Усміхався. І такий… - вона зробила паузу. - небезпечний, ммм. Так би й зʼїла. 

— Тут узагалі всі небезпечні, - тихо кинула Оля, не відриваючись від монітора. - Особливо для психіки.

Катерина підняла очі від екрана.

— А що з ним не так? - спитала вона без цікавості в голосі.

— Усе з ним так, - зітхнула Світлана. - Занадто так.

Дівчата перезирнулися і тихо засміялися.

— Він замісник Вадима Кириловича, - додала Каріна. - І його друг ще з університету. Кажуть, директор йому дуже довіряє.

Це ім’я - Вадим Кирилович - знову зависло в повітрі.

Катерина вже чула його не раз. Але досі воно було для неї лише посадою, не людиною.

Двері в кінець відділу відчинилися.

— О, а у нас поповнення? - пролунав приємний чоловічий голос.

Катерина підвела голову. Перед ними стояв мабуть Денис Віталійович - середнього росту гарний чоловік з голубими очима, впевнений, усміхнений, у світлій сорочці з закоченими рукавами. Він дивився легко, відкрито, ніби давно всіх знав.

— Добрий день, - сказав він. - Не пам’ятаю, щоб бачив вас раніше.

— Це Катерина, - швидко сказала Світлана. - Наша нова стажерка.

Денис перевів погляд на неї, затримався.

— Катерина... - повторив він, ніби приміряючи ім’я. - Приємно.

— Взаємно, - спокійно відповіла вона.

— І як вам у нас? - запитав він з тією усмішкою, яка зазвичай працює безвідмовно.

Катерина на мить задумалася.

— Насичено, - сказала вона. - Але мені подобається працювати там, де є логіка, а не хаос.

 Це прозвучало не як відповідь стажерки. Це прозвучало як позиція по життю. 

У цей момент за спиною Дениса з’явився ще один чоловік,  Вадим Кирилович. Він не поспішав. Не втручався. Просто стояв трохи осторонь, слухаючи. Його погляд був уважний, холодний і дуже точний. Він був вищий, ніж вона уявляла. Спокійний у кожному русі, з тією впевненістю, яка не потребує демонстрації. Темний костюм сидів на ньому так, ніби був частиною тіла, а не одягом.

Катерина зловила себе на тому, що дивиться довше ніж дозволяла собі. 

— Логіка - це добре, - сказав він нарешті. - Особливо в аналітиці.

Катерина повернулася до нього. Їхні погляди зустрілися - коротко, без демонстрацій, але цього вистачило, щоб щось усередині ледь відчутно змістилося.

— Ви стажерка і хто ваш куратор? — уточнив він.

— Так, - відповіла вона. - Працюю з Петром Валентиновичем.

— Хороший вибір, - кивнув Вадим і перевів погляд на Петра. - Як вона?

— Спокійна. Думає, перш ніж говорити, - відповів той. - Хороша і рідкісна якість.

Вадим більше нічого не сказав, але подивився на Катерину ще раз - і цього разу уважніше.

— Ну все, дівчата, - усміхнувся Денис, - не відволікаємо. Працюйте, але, - він знову глянув на Катерину, - радий знайомству.

Коли вони пішли, у відділі повисла секунда тиші.

— Я не дихала, - видихнула Світлана. - Взагалі.

— Ти бачила, як він на неї подивився? - прошепотіла Карина.

— Я? - Катерина підняла брову. - Мені здалося, що він дивився на Петра.

— Ага, 100 відсотків він дивився на Петра. Ні, - хитро посміхнулась Оля. - Не на Петра.

— Так, - озвався Петро Валентинович з-за столусз посмішкою. - Досить. Романів не буде. Працюємо.

Усі засміялися й повернулися до моніторів. Катерина теж. Але десь глибоко всередині вона вже знала, що цей погляд вона не забуде. І ще не розуміла, що він був не випадковим.