Розділ 3

Перший день.

Катерина прокинулася раніше, ніж задзвонив будильник. Вона лежала з відкритими очима, дивлячись у стелю гуртожитської кімнати, і прислухалася до себе. Усередині панувало дивне відчуття - не страх і не радість, а напружене очікування. Як перед стрибком у глибоку воду, ніби ти ще стоїш на самому  краю, ноги торкаються холодної плитки, але вже знаєш - назад дороги немає.   

"Це просто практика, - повторила вона собі подумки, намагаючись вгамувати тремтіння в пальцях. - просто перший день".

Але пульс усе одно прискорювався, і Катя розуміла, що це цілком природно. Тим паче після того, що вчора вночі розповів їй Сергій. Подія в клубі доссі віддавала тупим болем у грудях, але сьогодні їй потрібно було залишити цю думку в голові. Сьогодні на неї чекало інше життя..

 Вона сіла на ліжку, опустила ноги на прохолодну підлогу й подивилася на охайно складений із вечора одяг. Нічого зайвого. Світла блузка. Темні штани. Зручні туфлі. Катерина не хотіла виділятися й панічно боялася припуститися помилки в перший же день. Їй потрібно було просто бути собою. Зібраною. Уважною. Живою.

Вчора вночі  вона ще довго сиділа за ноутбуком, читаючи про компанію, куди сьогодні мала йти. "VARYS GROUP" -  виявилася справжнім гігантом - масштабне будівництво, інвестиційні проєкти, комерційна нерухомість та житлові комплекси преміумкласу. Бізнес-видання писали про них із помітною повагою.   

«Справжній великий бізнес», - з трепетом думала тоді Катерина.  Шанс не просто «відсидіти практику для галочки», а вигризти реальні знання.

Головна будівля компанії виявилася саме такою, якою Катя її й уявляла: скло, бетон, стримана сучасна архітектура. Люди впевнено переступали поріг, тримаючи в руках паперові стаканчики з кавою, рухалися впевнено, швидко - так ходять лише ті, хто точно знає собі ціну й чітко розуміє, куди прямує.

Катерина зупинилася біля входу, глибоко вдихнула морозне повітря й рішуче ступила всередину . 

— Стажування? - запитав охоронець, глянувши на направлення.

— Так.

— Ліфт ліворуч. Третій поверх. Відділ кадрів. І успіхів Вам, дівчино. 

— Дякую. - Катя м'яко усміхнулася, забираючи документ.

Ліфт піднімався плавно й майже безшумно. Вона дивилася на своє відображення у дзеркальній стіні кабіни. Спокійне обличчя, зосереджений погляд.  Трохи напружені плечі.

"Тримайся, - сказала вона собі. - Ти тут не випадково. Ти на це заслуговуєш". 

Відділ кадрів зустрів її  тишею та густим ароматом дорогої кави. За широким столом сиділа жінка років сорока - акуратна, з обличчям-маскою і поглядом, який ковзав поверх людей, ніде не затримуючись надовго.

— Волинська Катерина Дмитрівна? -  запитала вона, навіть не піднімаючи голови від монітора.

— Так.

— Сідайте.

Катерина сіла, склавши руки на колінах.

— Ви проходитимете стажування у відділі аналітики, - рівно сказала жінка. - Ваше робоче місце вам зараз покажуть. Графік стандартний. Погодинний оклад стажера вказаний ось у цьому договорі. Питання є? 

Катерина на мить розгубилася. 

— Ні… поки що ні.

— Тоді удачі, - жінка коротко кивнула, миттєво втрачаючи до неї інтерес і перемикаючись на наступну пачку паперів.-  Аа, і ваш куратор уже чекає. Петро Валентинович. Дарина вас проведе на ваше місце.

Молода секретарка провела Катю довгим, заплутаним коридором повз кабінети із суцільними скляними стінами. Усюди вирувало життя: поспішні розмови, телефонні дзвінки, миготіння складних графіків на моніторах. Це був той самий світ, у який Катя так шалено прагнула потрапити, і який тепер, коли вона опинилася всередині, здавався трохи лячним, але неймовірно манким.

Петро Валентинович виявився молодим чоловіком років тридцяти. У його світлих очах читалася легка, хронічна втома, але манера говорити була спокійною та дуже зібраною.

— Катерина Волинська? - він привітно всміхнувся, підвівшись назустріч. - Проходьте. Не хвилюйтеся Ви так, перший день у всіх буває складним і сумбурним.

Ця проста й людяна фраза подіяла на неї несподівано заспокійливо. Напруга в плечах нарешті трохи спала.

 -- Я буду вашим безпосереднім керівником на час практики, - продовжив він, ведучи її до великого залу типу open space. - У нас тут серйозні обсяги й висока відповідальність, але ми нікого не кидаємо напризволяще. Головне правило: якщо чогось не знаєте - питайте. Я завжди відповім. Найгірше для стажера - це мовчати й робити помилки самотужки.

Він показав їй невеликий, але затишний робочий стіл у кутку, допоміг налаштувати корпоративний доступ до комп'ютера, детально пояснив базові завдання й окреслив загальний план на перший тиждень.

— Сьогодні - адаптація. Спокійно вивчайте систему, дивіться, як усе влаштовано. А вже відзавтра почнемо серйознішу роботу.

Катерина вбирала кожне слово, наче губка, ретельно занотовуючи головне в блокнот. Їй до нестями хотілося довести, що її затвердили не дарма, і зробити все ідеально правильно.

До обіду вона вже встигла повністю розібратися із внутрішньою програмою, успішно виконала кілька простих аналітичних тестів і навіть уперше за день наважилася поставити Петру Валентиновичу доречне запитання щодо структури капіталу компанії, більше не боячись здатися дурною чи нав'язливою.

Поруч пролунав голос.