Розділ 3

Перший день.

Катерина прокинулася раніше, ніж задзвонив будильник. Вона лежала з відкритими очима, дивлячись у стелю гуртожитської кімнати, і прислухалася до себе. Усередині було дивне відчуття - не страх і не радість, а напружене очікування. Як перед стрибком у воду: ти ще стоїш на краю, ноги торкаються холодної плитки, але вже знаєш - назад не підеш.

"Це просто практика, - сказала вона подумки. - просто перший день".

Але серце билося швидше, ніж зазвичай, і вона знала, що це нормально. Катерина сіла на ліжку, опустивши ноги на холодну підлогу й дивилася на складений з вечора одяг. Нічого зайвого. Світла блузка. Темні штани. Зручні туфлі. Вона не хотіла виділятися. Не хотіла помилитися. Їй потрібно було просто бути собою. Зібраною. Уважною. Живою.

Вчора ввечері вона довго сиділа за ноутбуком, читаючи про компанію, куди сьогодні мала йти. "VARYS GROUP" - велика будівельно-інвестиційна компанія, про яку писали серйозні бізнес-видання (девелопмент, житлові комплекси, комерційна нерухомість, інвестиційні проєкти).

"Справжній бізнес", - подумала тоді Катерина.

Не “відсидіти практику”, а навчитися. Будівля компанії виявилася рівно такою, якою вона її уявляла: скло, бетон, стримана сучасна архітектура. Люди заходили й виходили з кавою в руках, рухалися впевнено, швидко - так рухаються ті, хто знає, куди йде.

Катерина зупинилася біля входу буквально на кілька секунд, глибоко вдихнула й зайшла. 

— Стажування? - запитав охоронець, глянувши на направлення.

— Так.

— Ліфт ліворуч. Третій поверх. Відділ кадрів. І успіхів Вам. 

— Дякую. - посміхнулася , забираючи документ.

Ліфт піднімався повільно, і вона дивилася на своє відображення в дзеркалі. Спокійне обличчя. Зосереджений погляд. Трохи напружені плечі.

"Тримайся, - сказала вона собі. - Ти на це заслуговуєш."

Відділ кадрів зустрів її стерильною тишею й запахом кави. За столом сиділа жінка років сорока - без емоційна, акуратна, з поглядом, який ковзав поверх людей, не зупиняючись надовго.

— Волинська Катерина? -  не піднімаючи очей.

— Так.

— Сідайте.

Катерина сіла, склавши руки на колінах.

— Ви проходитимете стажування у відділі аналітики, - рівно сказала жінка. - Робоче місце вам покажуть. Графік - стандартний. Ваш оклад стажера указаний ось тут. Питання є? 

Катерина на мить розгубилася. 

— Ні… поки що ні.

— Тоді удачі, - кивнула та, вже переключаючись на наступні папери.-  Аа, і ваш куратор уже чекає. Петро Валентинович. Дарина вас проведе на ваше місце.

Її провели коридором, повз кабінети зі скляними стінами. Усюди -  рух, розмови, телефони, екрани. Світ, у який вона так прагнула потрапити, і який тепер здавався трохи страшним, невідомим, але таким манким.

Катерина ледь помітно кивнула. 

Петро Валентинович виявився молодим чоловіком років тридцяти з невеликим досвідом втоми в очах і спокійною, зібраною манерою говорити.

— Катерина? - він усміхнувся. - Проходьте. Не хвилюйтеся, перший день у всіх складний. 

Ця фраза подіяла на неї несподівано заспокійливо.

— Я буду вашим куратором, -  продовжив він, ведучи її коридором. - У нас серйозна робота, але ми не кидаємо людей напризволяще. Питатимете - я буду відповідати. Головне -  не мовчіть.

Він показав їй робоче місце, пояснив базові завдання, окреслив план стажування.

— Сьогодні - адаптація. Подивитеся, як усе працює. Завтра почнемо серйозніше.

Катерина уважно слухала, ловлячи кожне слово. Їй хотілося зробити все правильно.

До обіду вона вже встигла розібратися з системою, зробити кілька простих завдань і навіть поставити запитання - вперше за день, не боячись здатися недоречною.

Поруч пролунав голос.