Розділ 2

Свої люди.
 

У Катерини було небагато людей, яких вона могла назвати своїми. Не   знайомими з пари. Не “друзями з курсу”. А тими, поряд з ким можна мовчати й не відчувати провини за тишу.

Марта і Сергій - це її люди.

Клуб був тим самим - трохи задушливим, гучним, з підсвіченими стінами і діджеєм, який, здавалось, був переконаний, що чим голосніше - тим краще людям живеться. 

Марта була у своїй стихії. Вона вже встигла когось обійняти, комусь щось вигукнути й зникнути в натовпі, як маленький чорний вихор.

Вона танцювала різко, сміливо, з викликом - ніби кожен рух був відповіддю світові, що я є. Її татуювання ковзали під світлом, коротке чорне каре пружинило разом із головою,  а погляд ловив погляди - не шукаючи схвалення, а кидаючи виклик.

— Ну що, Волинська, - крикнула вона, схопивши Катерину за руку, - сьогодні без “я не така”. Сьогодні ти - жива і з нами., домовились!

Катерина стояла біля барної стійки, затискаючи в руках склянку з безалкогольним коктейлем. 

— Зате ти хоча б виглядаєш, як нормальна доросла дівчина, - пробурмотіла Катерина сама до себе, відчуваючи, як тканина червоної сукні облягає тіло, змушуючи почуватися одночасно голою й живою.

— Вона й не просто нормально виглядає, вона сьогодні - офіційний вибух мозку, - знайомий голос пролунав збоку.

Катерина повернулася й побачила Сергія. Він завжди був трохи вищим за всіх, хто стояв поруч. Стрункий, але не худий - з тим типом фігури, який формується не тренажеркою, а активним життям. Світле, майже пісочне волосся було трохи розкуйовджене, але охайно - з тих, хто ніби щойно провів рукою по голові. Голубі очі - чисті, спокійні, уважні. На ньому була темна сорочка, закатана до ліктів, і джинси, дорогі, йому личило.  Весь він виглядав так, ніби вийшов із життя, де гроші-  це просто фон, а не спосіб довести собі, що ти чогось вартий.

Сергій завжди був інтелігентним до кісток. Акуратний, пунктуальний, з м’яким голосом, який рідко підвищував. Він слухав більше, ніж говорив, і бачив більше, ніж люди хотіли показувати.

— Ти запізнився, - сказала Катерина, але в її голосі не було докору.

— Я не запізнився, - Сергій підняв руки вгору, усміхаючись. - Я давав вам з Мартою час відчути себе вільними без нагляду дорослого. 

— Ти смішний, - вона скривила губи, але в очах тепліло.

— А ти - небезпечно гарна, - спокійно відповів він, ковтаючи з погляду її образ. - Якщо чесно, я радий, що це бачить хоч хтось, крім бібліотекарки. 

Вони сіли за столик у кутку. Незабаром до них повернулася Марта з блиском в очах, з двома людьми за спиною, яких вона уже встигла оголосити «нормальними».

— Кать, це Валерія й Тимур, - швидко сказала вона. -  Вони з моїх, альтернативні, але мирні. Не боїшся? 
 Катерина лише всміхнулася й чемно кивнула. З’явилися келихи, хтось замовив ще коктейлі, хтось - пиво. Музика била в груди ритмом, який змушував рухатися. 

— Пішли танцювати, - Марта вже тягнула її за руку. - Сергію, доглянь за нашими місцями! Якщо хтось сяде - ти скажеш, що ми тут вже зайнято прекрасними дівчатами  ясно?

— Зрозумів, - він підняв склянку, як присягу. - Буду охороняти ваші стільці.

Катерина засміялася й дозволила Марті вивести себе на танцмайданчик. 

Катерина - хороша дівчинка.