Катерина.
Катерина навчилася не чекати. Не чекати допомоги. Не чекати пояснень. Не чекати, що хтось раптом стане поруч і скаже, що все буде добре.
Вона стояла біля вікна гуртожитської кімнати, притулившись плечем до холодного скла, і дивилася, як повільно гаснуть вікна в сусідніх будинках. Місто жило своїм життям - байдуже, впевнено, без неї. У цьому було щось заспокійливе тому, що ніхто нічого не винен.
Катерина була з тих жінок, яких не помічають одразу.
Не тому, що вони негарні - навпаки. А тому, що їхня краса не кричить. Вона не вимагає поглядів, не ловить їх навмисно. Вона просто є - у плавних рухах, у спокійному голосі, у звичці тримати спину рівно, навіть коли всередині все стискається від напруги.
Вона рано зрозуміла, що якщо хочеш вижити: не скаржся, працюй, мовчи, тримайся.
Кінець зими завжди був для Катерини найважчим. Не через холод - вона давно навчилася жити в холоді. А через тишу, яка з’являлася після сесії. Коли найгірше вже позаду, але попереду - порожнеча, відповідальність і відчуття, що часу більше немає.
Її рідний гуртожиток жив своїм звичним життям: хтось святкував складений іспит, хтось сварився в коридорі, хтось курив біля відкритого вікна, вдивляючись у темний двір. А Катерина присїла на своє ліжко, обхопивши коліна, подивилася на акуратно складені конспекти. Переддипломна робота лежала поруч - ще чиста, ще не почата, але вже важка, ніби камінь.
П’ятий курс. Фінішна пряма. І водночас - початок зовсім іншого життя.
Вона завжди знала, що на допомогу розраховувати не варто: ні від батька, який давно жив чужими інтересами; ні від мачухи, чия турбота була завжди надто правильною і надто холодною; ні від світу, який навчив її не чекати дива.
Катерина звикла все тягнути сама. Навчання. Підробітки. Гуртожиток. Відмова від зайвого.Вона не скаржилась. Просто жила.
Телефон задзвонив раптово. Незнайомий номер.
#801 в Жіночий роман
#2954 в Любовні романи
#666 в Короткий любовний роман
службовий роман, бос і підлегла, гостросюжетний любовний роман
Відредаговано: 20.04.2026