Розділ 45. Генеральне прибирання серця

Розділ 42. Генеральне прибирання серця

Зою вже вивели поліцейські за двері кімнати, але слова, кинуті нею, а також запитання Нори продовжували висіти у вітальні важкою хмарою.

Нора очікувально дивилася на Анну, і її погляд був важким та неприємним. Звичайно, її можна було зрозуміти, адже кому сподобається, що його обманюють, та ще й з корисливою метою.

Анна зробила крок уперед, висмикуючий свою руку з долоні Олексія, хоча той і намагався її втримати.

— Так, пані Норо, — твердо сказала вона, вирішивши вже не брехати — Це правда. Кожне слово.

Олексій сіпнувся, хотів щось сказати, але Анна зупинила його жестом.

— Я не наречена. Я звичайна прибиральниця, як зараз модно називати, клінерка. Я прибираю квартири. Олексій найняв мене, тому що йому терміново потрібна була наречена. І для того, щоб заспокоїти своїх батьків, котрі вже давно хотіли познайомитися з його дівчиною, і для вашої умови заповіту. Ми з ним уклали усний договір. І я мала отримати потім гроші за те, що грала цю роль.

Вона підвела голову і подивилася Норі прямо в очі.
— Я прошу вибачення за цю брехню. Мені соромно, що я... що ми з Олексієм ввели вас в оману. Але.., — вона на мить завагалася, проте потім продовжила. — Але я не шкодую про те, що ми зробили за ці дні. Можливо, я просто прибиральниця, пані Норо, але завдяки вашому завданню ми з Олексієм разворушили підступне кубло шпигунів та неприятелів в "Олелеї" і зробили найкраще "генеральне прибирання" у вашій фірмі. Образно кажучи, ми вимели звідти сміття, бруд і пацюків. І зробили це чесно.

Дівчина зітхнула, відчуваючи дивне полегшення.

— Я піду. Спадок належить Олексію по праву крові, а тепер і по праву вчинку. Він впорався. А моя робота тут закінчена. Думаю, що він швидко знайде собі справжню, а не фіктивну наречену, і ви все-таки передасте йому спадок. Цей чоловік справді вартий вашої довіри.

І Анна, опустивши голову і відчувши, що сльози набігають на її очі, розвернулася й пройшла кілька кроків, щоб піти геть, залишити цей розкішний маєток, це цікаве й повне несподіванок життя, у якому вона все-таки прожила кілька днів, наче у якомусь фільмі. Що ж, прийшов час знову повернутися до своїх швабр і засобів для миття вікон.

— Аню, ні! Зупинися! — вигукнув раптом Олексій.

Він наздогнав її за два кроки, схопив за руку і розвернув до себе. Його очі сяяли рішучістю.

— Ти нікуди не підеш. Чуєш? Нікуди. Залишишся тут!

— Олексо, відпусти, — тихо сказала вона, намагаючись вивільнити свою руку і не розплакатися. — Рано чи пізно все одно правда спливла б на поверхню. Наша вистава закінчилася. І наш договір теж.

— До біса виставу! — вигукнув він. — До біса договір! І до біса той спадок, якщо він без тебе!

І тут посеред вітальні, на очах у своєї епатажної бабусі Нори та спадкоємця модної імперії Джеймса з його друзями, Олексій (той самий Олексій, котрий ще тиждень тому був неприємним чоловіком, який називав дівчину папугою та казав, що йому не подобаються дівчата із зайвою вагою!) зробив те, чого Анна очікувала найменше.

Він опустився на одне коліно, поліз у кишеню піджака і витягнув звідти маленьку оксамитову коробочку. Він швидко відкрив її, і завідти аж засяяла проста, але неймовірно вишукана заручинова каблучка з діамантом. Анна завмерла, прикривши рота долонею, вражена тим, що відбувається, в всі її слова й заперечення вилетіли з голови, і сльози раптово висохли. 

— Олексо, — видихнула Анна. — Що ти..? Ти ж не мусиш. Ми ж просто грали роль... Ти...

— Я купив її тоді, — перебив її він, дивлячись на неї знизу вгору з такою ніжністю, що Анна зрозуміла, що він говорить дуже щиро. — коли ти була в поліції. Я зрозумів, що якщо ми виберемося з цієї халепи, я не хочу більше жодного дня грати якусь ролі. Я хочу жити. Разом з тобою, — він похитав головою. — Аню, ти розповіла Норі правду про наш договір, але ти не сказала головного, не розповіли про те, що він давно вже був забутий нами, той договір. Коли я пізнав тебе ближче, то зрозумів, що саме таку наречену й дружину я хочу, саме така жінка мені потрібна! Ти найкраща дівчина, яку я коли-небудь знав. Ти смілива, розумна, весела, добра, вродлива! Чорт, ти їси вареники так, що хочеться дивитися на це вічно!

Він гірко посміхнувся, неначе щось пригадавши. 

— Знаєш, раніше я був дурнем. Я думав, що мені подобаються такі, як Зоя. Худі, злі й порожні, як вішалки для одягу. Так, мені не подобалися дівчата з зайвою вагою. Я думав, це негарно. Трясця! Який же я був ідіот! — Олексій узяв руку Анни в свою. — А тепер я дивлюся на тебе і розумію, що ти не просто вродлива. Ти шикарна! Ти розкішна! Ти... е-е-е... як той "Запорожець", про якого мріяв Лоренцо Россі, але тільки набагато краща, бо в тебе є душа! Я кохаю тебе, Аню. Кохаю по-справжньому, без договорів і без брехні, — він підняв коробочку з каблучкою вище, простягаючи її дівчині.

— Кохана моя Анно, найкраща у світі прибиральниця із наведення порядку в хаосі мого життя, дівчино, яка зробила генеральне прибирання мого серця, ти станеш моєю дружиною, вийдеш за мене заміж? По-справжньому? Не через якісь там договори, а тому, що я кохаю тебе?

У кімнаті стало так тихо, що було чути, як один із айтішників перестав жувати жуйку.

Анна дивилася на нього крізь пелену сліз, які все-таки потекли з очей. Ох, це було не в кіно, не у фільмі, а насправді! Але все одно, як у кіно! Чорт, про що вона думає?! Це було її життя. І цей чоловік на колінах зараз просив її стати його дружиною! Казав, що кохає! Але ж вона теж закохалася в нього і навіть мріяти не могла, що може сподобатися йому аж так!