Розділ 42. Дроп

Розділ 42. Дроп

Наступний ранок видався похмурим і важким, ніби сама природа сумувала через їхню невдачу. Список із дванадцяти іноземців виявився чи то неправильним, чи то взагалі оманливим. Може, Нора спеціально все це вигадала, і просто ганяла їх по Києву, а сама поміщається нині над своїми спадкоємцями і падає вдалому жарту? Адже вони перевірили всіх: від астродизайнерки до любительки павуків, і жоден з них не мав ані найменшого відношення до загадкового агента з "Бартесон і Кеппанд".

Олексій мовчав, нервово постукуючи пальцями по керму, коли вони стояли в ранковому заторі. Як і обіцяв, підвозив її на роботу. 

— Слухай, Олексо, — порушила тишу Анна, намагаючись надати голосу бадьорості, хоча всередині було не дуже весело. — Ми зробили все, що могли. Може, Нора щось наплутала? Або цей агент взагалі не прилетів? У будь-якому разі мені треба на роботу. Це, до речі, нова робота, я влаштувалася кілька днів тому, ще до нашого знайомства. Помічниця бухгалтера. Не хочу втратити місце, там непогано платять, а мені... Ну, сам розумієш, гроші потрібні.

— Я підвезу тебе до самих дверей офісу, — кивнув Олексій.

— Мені не дуже зручно, що ти витрачаєш на мене час. Це трохи далеко, — зам'ялась Анна, але озвучила те, що її мучило. — Це промзона на Видубичах*. Старий адміністративний корпус заводу. Там орендують офіси різні фірми.

— Промзона так промзона, — знизав плечима Олексій, різко перебудовуючись у правий ряд. — Ми вже їдемо, моя трудяго.

Дорога зайняла і справді більше години, тому що зранку були великі затори у Києві. Тепер вони їхали повз сірі бетонні паркани, склади, іржаві ангари та труби, що диміли в сіре небо.

— Романтичне місце, — гмикнув Олексій, зупиняючи свій автомобіль біля будівлі, де був офіс. — Ти впевнена, що це тут? 

— Так, — впевнено сказала Анна, відстібаючись. — Філіал вашої фірми "Олелея", до речі. Я якось закрутилася і забула розповісти. Але я там не працюю з одягом, просто вбиваю цифри в таблиці і роблю платіжки.

— Я піду з тобою, — Олексій заглушив двигун. — Не подобається мені цей район. Та й кави хочу, може, там у вас є кавовий автомат?

Вони зайшли всередину. На прохідній дрімав охоронець, який навіть не глянув на них. Вони піднялися ліфтом на потрібний поверх, і Анна впевнено попрямувала коридором до кабінету, де працювала. 

Але кабінету не було! Більше того, і дверей теж не було! Замість них зяяв порожній одвірок, за яким виднілася абсолютно гола кімната з обдертими шпалерами. Посеред кімнати стояла драбина, відра з фарбою і двоє робітників у брудних комбінезонах, які ліниво здирали зі стін залишки шпалер.

Анна завмерла на порозі, не вірячи власним очам.

— Вибачте,  — запитала вона розгублено. — А де офіс? Де фірма "Олелея"? Адже три дні тому тут був офіс фірми "Олелея"!

Один із робітників, витираючи чоло рукавом, байдуже глянув на неї.

— Яка лілея? Тут ремонт. Власник сказав усе здерти до бетону і потім пофарбувати. Ви може привезли аванс? А то ми чекаємо-чекаємо, — чоловік з надією поглянув на дівчину.

— Але я тут працюю! — голос Анни зірвався на крик. — Я була тут три дні тому! Тут стояли столи, комп'ютери, шафа з документами! Ось тут стояв мій стіл, і до мене сюди приходила старша бухгалтерка! — тицьнула Анна в куток кімнати. 

— Не знаю ніякої бухгалтерки, — сплюнув робітник. — Ми заїхали вчора по обіді, й тут було порожньо. Тільки сміття трохи валялося. І ми почали збирати шпалери. З'їхали вони, мабуть, а вам не повідомили...

Анна похитнулася від жаху й розгублення, але Олексій вчасно підхопив її під руку.

— Аню, спокійно, — його голос був твердим і зосередженим. — Що за фігня? Не може фірма так швидко зникнути! Так, розповідай, що саме ти тут робила? Хто тебе найняв, як саме? Згадуй деталі!

— Я вже й не знаю, — забурмотіла дівчина, дивлячись на обдерті стіни. — Тепер ні в чому не впевнена. Вони найняли мене швидко, без співбесіди. Сказали, терміновий проект. Я вводила дані, оформлювала фактури, рахунки, перекази...

— Які перекази? — різко запитав Олексій.

— Там були великі суми. Дуже великі. Я оформлювала документи, платіжки, як мені й було наказано, а потім просто натискала кнопки "Підписати" і "Відправити". Це все в спеціальній програмі було, — вона зморщила чоло, згадуючи. — Для філії теж якоїсь... О, я згадала! — скрикнуоа дівчина. — Я ж зберегла в своїй хмарі всі папери! Мене наче хтось за руку смикнув, теж щось мені не сподобалося тоді... Треба буде все передивитися!

Олексій раптово спохмурнів.

— Так, Аню, а як називався контрагент? Кому йшли гроші? Або від кого? — спитав похмуро. 

— Там були різні назви. "Глобал Трейд", "Інтернешнл" щось там...  О, ще! Чекай-но, на папках, які лежали у шефа на столі... Там був логотип, маленький такий. Літера "О", переплетена з лозою. Я й подумала, що гарний логотип, адже підходить для "Олелеї"! Це точно був офіс вашої фірми! Навіть логотип, який я запам'ятала, це підтверджує!

Олексій вилаявся так брудно, що робітники навіть перестали шкрябати стіну, напевно, вбирали в себе нові знання.

— "Олелея", звичайно. Ну-ну! — промовив він. — Але не дуже й "Олелея", Аню. Це старий логотип "Олелеї", який давно не використовується! Боже, Аню, це була фіктивна контора! "Прокладка"! Вони використовували тебе як дропа*! Ти своїми руками переганяла гроші невідомо куди й кому! Трясця!