Розділ 37. Примадонна

Розділ 37. Примадонна

Вечір після зустрічі з науковцями закінчився біля Анниного під'їзду, але прощатися їм зовсім не хотілося. Вони сиділи в машині, слухаючи, як шурхотить дощ, що раптово почався, і просто трималися за руки, наче два підлітки, які бояться, що якщо розімкнуть пальці, то магія розвіється.

— Мені треба йти, — прошепотіла Анна, не роблячи жодної спроби вийти.

— Треба, — погодився Олексій, так само не рухаючись з місця. — Завтра важкий день. Оперна діва з Англії. Сара-Джейн Сміт. Вона співає в "Ла Скала", в "Ковент-Гардені", а зараз прилетіла до нас. — Я заїду о десятій. Виспись, моя "далматинко".

— До завтра, мій Шумахере, — видихнула дівчина і, зібравши всю волю в кулак, таки вислизнула з машини в нічну прохолоду, відчуваючи на спині погляд Олексія, аж доки двері під'їзду не зачинилися за нею.

Ранок зустрів Анну яскравим сонцем і передчуттям нової авантюри. Вона довго крутилася перед дзеркалом, обираючи образ. Для зустрічі з англійською примадонною плямиста блуза явно не підходила. Потрібно було щось стримане, елегантне, але з натяком на богемність. Вона вибрала ту чорну сукню-футляр, яку недавно купила, плюнувши на всі комплекси, їй хотілося подобатися Олексію, чорт забирай! Сукня, на диво, непогано на ній сиділа. Анна додала яскравий шовковий шарф і ті самі мамині срібні сережки.

"Ну, наче нічого, — підморгнула вона собі. — Леді Анна готова до виходу!".

Олексій, який зустрів її біля під'їзду, теж переодягнувся, виглядав чудово в темно-синьому костюмі без краватки, і, побачивши Анну, присвиснув.

— Привіт! Ти маєш чудовий вигляд! Тобі дуже личить, коли одяг... е-е-е... підкреслює все, що варто підкреслити, — сказав він, відчиняючи їй дверцята машини Анні, яка одразу ж почервоніла від такого комплвменту. Це що, Олексій натякнув, що йому подобається, що вона повненька? — Отже, їдемо в театр до нашої діви-примадонни! Люблю, коли хтось вміє співати.

— Сподіваюся, вона не змусить нас із тобою співати, — розсміялася Анна.

І вони поїхали до Київського театру опери та балету*. 

Театр зустрів їх специфічним запахом та настроєм лаштунків, адже саме туди пішли Анна з Олексієм.. Тут панував хаос ранкової репетиції: десь розспівувався бас, пробігали балерини в тренувальному одязі, гримери тягли кудись якісь оберемки костюмів.

Олексій, використовуючи свій природний шарм і якесь посвідчення (Анна навіть не встигла розгледіти яке, здається, читацький квиток бібліотеки), впевнено провів їх просто до гримерки номер один, куди їм вказав охоронець при вході. 

Із-за дверей чулися дивні звуки: хтось голосно і з надривом стогнав, а потім переходив на тонесенький писк, який вдаряв по вухах.

— Ой, схоже на те, що там комусь дуже погано або хтось ніби помирає, — злякано прошепотіла Анна, вчепившись у лікоть Олексія.

— Не бійся, це співаки так розспівуються**, — заспокоїв її він і впевнено постукав.

Двері їм відчинив, очевидно, переляканий асистент, що тримав купу рушників у руках.

— Місіс не приймає! Місіс готується! У неї чакра горла заблокована! Геть звідси! Ми ж просили не турбувати! 

— Ми знаємо! — рішуче заявив Олексій, проходячи всередину і тягнучи за собою Анну. — Ми від лейбла "Олелея"! Ми привезли спеціальні ліки для розблокування чакр!

У центрі гримерки, заставленої численними букетами троянд (від запаху яких у Анни одразу закрутило в носі), сиділа примадонна Сара-Джейн Сміт, огрядна жінка з пишними формами, затягнута в корсет, з накрученими на голові бігуді. Вона сиділа перед дзеркалом, широко відкривши рота, і дивилася собі в горло.

— Хто ви такі?! — прогуділа вона потужним сопрано, від якого задзвеніли шибки. — Я сказала — ніяких відвідувачів! Мої зв'язки в небезпеці! Цей київський повітря, він такий сухий!

Вона говорила з сильним британським акцентом, розтягуючи слова.

— Мадам, — Олексій схилився в шанобливому поклоні. — Ми шанувальники вашого таланту. Але ми тут не просто так. Ми представники високої моди. Бренд "Олелея" хоче запропонувати вам стати обличчям нашої нової лінії... е-е-е... сценічних костюмів для оперних богинь.

Сара-Джейн перестала розглядати своє горло і повернула до них голову, а її очі, густо підведені стрілками, звузилися.

— Костюмів? — перепитала вона. — Ви бачили костюми в цьому театрі? Це ж жах! Синтетика! Вони душать мій діафрагмальний подих! Я вчора ледь не задихнулася на верхньому "до"!

— Саме тому ми тут! — натхненно підхопила Анна, відчуваючи, що треба рятувати ситуацію. — Наші тканини дихають разом з вами! Вони резонують з вашим голосом!

Діва зацікавилася. Вона підвелася, і її халат трохи розпахнувся, відкриваючи вид на величний корсет. Олекса делікатно відвів погляд.

— Резонують, кажете? — вона підійшла до Анни впритул, обдавши її запахом міцних парфумів і м'ятних льодяників. — А ви знаєте, що я співаю лише в натуральному оксамиті? Жодного шовку! Шовк ковзає, він не дає опори звуку! А вовна колеться і дратує мене! Тільки оксамит, вироблений незайманими вівцями... Чи як це правильно по-українськи? Тьху, тобто з бавовни, зібраної при повному місяці!

Олексій ледь стримав сміх, в Анна зробила незворушний вигляд і кивнула: