Розділ 36. Два науковці

Розділ 36. Два науковці

Вони сіли в машину, і Олексій знову подивився у свій список, з якого можна було впевнено викреслити вже трьох гостей Києва.

— Ми ще встигаємо! — вигукнув Олексій, кинувши швидкий погляд на годинник, а потім на Анну, яка все ще намагалася заспокоїтися після того поцілунку на треку. — Конференція "Горизонти майбутнього" в Будинку вчених* закінчується о вісімнадцятій нуль-нуль. У нас є пів години, щоб увірватися туди і перевірити наших наступних клієнтів зі списку, доктора Шмига і доктора Брюнвальда.

— Шмиг і Брюнвальд? — перепитала Анна, намагаючись пригладити скуйовджене вітром волосся і дивлячись у дзеркальце автомобіля на свої розчервонілі щоки. — Які цікаві прізвища!

Дівчина весело розсміялася і лукаво подивилася на чоловіка, а Олексій зненацька накрив її долоню, що лежала в неї на коліні, своєю рукою. У машині раптово стало страшенно жарко, а повітря наче наелектризувалося. Здавалося, ще трохи — і між молодими людьми почнуть літати блискавки. 

— Аню, — промовив Олексій ніжним і чуттєвим голосом, від якого у дівчини по спині побігли приємні мурашки. — Дякую, що допомагаєш. Без тебе я б не впорався. Ти неймовірна дівчина! Але не будемо відволікатися, — забрав він свою руку з Анниної. — Чим швидше ми перевіримо цих науковців, тим швидше ми... гм... зможемо продовжити те, на чому зараз зупинилися, — промовив він із натяком, підморгнув, і Анна, щасливо засміявшись, кивнула.

— Тоді тисни на газ, мій Шумахере! Поїхали лякати вчених моєю плямистою блузою!

Будинок вчених зустрів їх академічною тишею Парочка зайшла до величезної актової зали, де відбувалася наукова конференція. Після ревіння моторів і запаху бензину на картодромі це місце здавалося просто іншою планетою.

У залі сиділо кілька десятків людей, які слухали монотонну доповідь якогось чоловіка.

— Он вони, — прошепотів Олексій, киваючи на останній ряд, де сиділи двоє чоловіків, які виглядали так, ніби зійшли з карикатури на божевільних професорів. Анна аж рота відкрила від здивування. А Олексій звірився ще раз із фотографіями на телефоні і потягнув дівчину за собою.

Один із професорів був високий і худий, як жердина, з волохатим сивим волоссям, що стирчало в різні боки, а другий виявився низеньким та кругленьким і в окулярах з товстезними лінзами, які робили його очі величезними, як у сови. Вони щось жваво пошепки обговорювали, не звертаючи жодної уваги на лектора.

Олексій сів біля низенько вченого поруч, Анна примостилася поряд з ним.

— Перепрошую, шановні колеги, — прошепотів Олексій із максимально розумним виглядом. — Чи не могли б ви виділити для нас хвилинку? Ми з колегою, — вказав він на Анну, яка миттєво зробила строгий і навіть злий вигляд, — представляємо... е-е-е... Міжнародний фонд... гм... інновацій "Олелея". Нас дуже цікавлять ваші розробки в контексті... е-е-е... нано-волокон!

Науковці синхронно повернули голови до Олексія. Доктор Брюнвальд (той, що кругленький) поправив окуляри, а доктор Шмиг (високий) підозріло примружився.

— Нано-волокна? — перепитав Шмиг скрипучим голосом. — Молодий чоловіче, ми займаємося фізикою твердого тіла! Які ще волокна?

— О! — не розгубився Олексій, і Анна з захопленням спостерігала, як він миттєво перебудовується. — Саме так! Фізика твердого тіла! Гм. Квантові зв'язки! Майбутнє в твердих сплавах! Чи в тілах? Ми в "Олелеї" впевнені, що майбутнє саме за цим! Скрізь! Наприклад, у дуже далекій від фізики сфері. В моді! Уявіть собі сукню, яка змінює колір залежно від настрою людини, тобто... е-е-е... тіла завдяки квантовому зв'язку!

Олексій молов різні нісенітниці, навіть Анна це втямила, в вчені перезирнулися.

— "Олелея"? — перепитав Брюнвальд. — Це фонд, що спонсорує наукові гранти?

— Ні, це бренд одягу, — втрутилася Анна, вирішивши і свої п'ять копійок вставити. Вона нахилилася ближче, і її блуза ефектно заплямилася перед очима вчених. — Ми шукаємо партнерів для створення революційної колекції. Ми готові фінансувати ваші дослідження, якщо ви допоможете нам інтегрувати науку в модний і брендовий стиль.

На слові "фінансувати" очі вчених загорілися ентузіазмом і сподіваннями.

— Гроші! — вигукнув Шмиг, забувши про шепіт, і на них зашикали із передніх рядів колеги, але ученому, певно, було на це байдуже. — Брюнвальде, ти чув? Вони хочуть дати нам гроші! Ми зможемо купити новий агрегат КСП-586*!

— Але ж це одяг, колего, вони говорять про моду! — засумнівався Брюнвальд. — Це так примітивно. Матерія — це ілюзія!

— Та хай! Яка різниця?! — замахав руками Шмиг. — Можна оформити для них хоч труси з антиматерії, аби дали грант! Слухайте сюди, молоді люди, якщо ваша "Олелея" купить нам агрегат КСП-586, я особисто розроблю формулу тканини, яка робить людину невидимою! Ну, теоретичну частину проекту, років за двадцять!

— Або тканину, яка дозволить проходити крізь стіни! — підхопив Брюнвальд.

Анна ледь стримувала сміх. Ці двоє були абсолютно й безнадійно далекі від світу моди. Господи, вони були готові продати душу (і науку!) за якийсь невідомий агрегат, але поняття не мали, що таке мода.

— Е-е-е... невидимість — це цікаво, — протягнув Олексій, теж ледве стримуючи посмішку. — Але нас цікавить дещо простіше. Скажіть, ім'я Нора вам про щось говорить?