Розділ 30. Легенда про знайомство

Розділ 30. Легенда про знайомство

Олексій зайшов у квартиру, знімаючи свій божевільний капелюх, але навіть без нього він виглядав дуже стильно, Анна аж задивилася на чоловіка, потім осмикнула себе, насварилася на себе і згадала про те, що вона все-таки господиня дому, мусить пригостити гостя кавою.

— Кава — це чудово, — серйозно кивнув Олекса, проходячи до вітальні, хоча в його очах стрибали бісики. — Але у нас хвилин п'ятнадцять, не більше. Нам треба узгодити наші "космічні орбіти". Легенда має бути бездоганною. А в тебе затишно! — промовив він схвально, розглядаючи вітальню Анни. — І чисто, на відміну від мого "смітника", — підморгнув він. 

— Ну, ми ж прибрали в тебе вчора, — посміхнулася дівчина. — Чи ти знову насмітив? — сплеснула вона в долоні.

— Ну-у-у, — загадково протягнув Олексій, — заради того, щоб ти знову прийшла до мене в гості, я готовий смітити щодня! — промовив весело. 

Анна почервоніла, а потім наказала йому йти на кухню і не говорити дурниці, хоча серце в самої полетіло вскач. От, халепа! Цей чоловік був непередбачуваний! І невідомо, чи він так жартував, чи й справді хоче бачити її в гостях. Думати про щось більше, ніж фіктивні стосунки за контрактом, і мріяти про, в принципі, неможливе, дівчина собі категорично забороняла. 

Поки вона метушилася біля плити, готуючи каву, Олексій почав ходити по її крихітній кухні.

— Отже, Аню, — почав він, — нам треба легенда! Треба щось багате, бо ми типу багатії, переконливе і трохи "з привітом", — він клацнув пальцями. — Я придумав!

— Ну, і що ж ти придумав? — Анна простягнула йому чашку з кавою, вказала на стільці, і вони всілися за столом. 

— Мистецтво! Ми ж їдемо в галерею! Саме там буде місіс Розалі. І я придумав, що ми познайомилися на закритому аукціоні для бомонду. 

— О! — Анна миттєво включилася в гру, відчуваючи, як азарт і гаряча кава проганяє залишки сну. — Точно! Ми билися за одну картину! Якусь таку, знаєш, ну, абстракцію! Наприклад, "Подих туманності Андромеди"! Червона пляма на синьому тлі!

— Геніально! — Олексій відпив кави, поставив свою чашку на стіл і показав великим пальцем "супер". — Я, наприклад, хотів її купити для свого офісу, щоб стимулювати... е-е-е... "фінансові потоки"!

— А я для своєї спальні! Щоб... е-е-е... збалансувати "емоційні вібрації"! — підхопила Анна. — І я перемогла, звичайно! Перебила твою ставку в останню секунду!

— А я, — Олексій притиснув руку до серця, дивлячись на неї театрально-закоханим поглядом, — вражений твоєю сміливістю і "тонким чуттям прекрасного", запросив тебе на... каву, — він глянув на чашку і знову взяв її в руку. 

— І там, у кав'ярні, поговоривши, ми зрозуміли, що наші аури чудово гармоніюють! — вигукнула Анна. — Гармонують! Гармонізують! Ну, якось так! — вона розсміялася. — Тому що ми обоє захоплювалися ще й астрологією! Чи астрономією? Не глибоко, але щиро! Наші аури виявилися однакового кольору! Який модний колір зараз в одязі? — спитала вона в Олексія.

— Якось не задумувався, мені все одно, — був заскочений її запитанням чоловік. — Давай хай буде фіолетовий?! — запропонував. 

— Мені теж фіолетово, хай буде й фіолетовий, — погралася словами дівчина. — Наші з тобою аури були фіолетового кольору! Боже, про які нісенітниці ми говоримо! — вона розсміялася, і її сміх підхопив і Олексій.

— Неважливо якого кольору! Головне — гармонія! — промовив він. — Так, ідемо далі! Мені подобається наша історія знайомства все більше і більше, - він підморгнув. — І ось ми вирішили одружитися. Я зробив тобі пропозицію, а ти сказала, що вийдеш за мене, коли я спочатку побудую дім. Знаєш, із тої серії: побудувати дім, виростити дерево, народити сина...  І це буде храм! Наш "храм кохання"! Але... ой, біда!

— У нас неправильно стоять планети! Моя Венера і твій Марс знаходяться в неправильних місцях! — почала фантазувати далі Анна. — Наприклад, ідеальною фігурою є коло, в в нас... е-е-е.., — дівчина на мить задумалася.

— Квадрат! — в один голос вигукнули вони разом і від цієї синхронності, і від того, що  так гарно і в унісон їм подумалося, розреготалися.

"О Божечку, з ним так весело! — думала Анна, відпиваючи свою каву. — Я вже й забула, що хвилювалася через цю дурну блузку. Він зовсім не зважає, що я товста! Тьху! Треба забути це слово! Я шикарна! Отак треба думати! Аню, тримайся!"...