Розділ 25. Прибирання

Розділ 25. Прибирання

Наступного дня Анна прокинулася рано. Сонце ледь пробивалося крізь фіранки, але її думки вже були в квартирі Олексія. Вона нервувала. Це був дивний поворот: учора вона була його "нареченою" на розкішній вечірці, а сьогодні все що залишалося, хоч і фіктивно,  його, а також, конкретно сьогодні, ще й прибиральницею. І хоча вона була впевнена, що як клінерка працює бездоганно, але те, що Олексій буде присутній, викликало якесь внутрішнє хвилювання, не пов'язане із суто професійними обов'язками.

"Чому я так переймаюся? — сварила себе Анна, стоячи перед дзеркалом. — Це просто робота. Він звичайний клієнт, котрий замовив прибирання. Тим більше, що недавно там я всю пилюку повитирала. Залишиться просто прибрати отой весь хаос, поскладати все на полиці. І взагалі... У нас торгово-грошові відносини. Ми уклали договір. Я граю роль його нареченої, а Він платить мені гроші...".

Але вчорашній вечір, під час якого вони так чудово повеселилися, той енергійний танець, після якого вони валялися на землі, зацікавлений погляд Олексія на її ногу, коли вона підтикала свою сукню, не давали їй спокою. Ох, цей чоловік їй подобався! І це ускладнювало ситуацію. Як він її зустріне? Може, вдягнути щось пристойніше, ніж джинси й футболка? 

Все-таки дівчина сердито осмикнула себе, зупинила мрійливі думки, одягнула свої робочі джинси та футболку, зібрала волосся у хвіст, зітхнула і поїхала до Олексія.  Десь о десятій сорок п'ять вже стояла біля його дверей, адже домовилися мене зустрітися об одинадцятій.

Олексій відчинив майже одразу, ніби чекав її. Він був у світлій домашній футболці, що вигідно підкреслювала його м’язи, і у спортивних штанях. Виглядав цього разу спокійним, розслабленим і... дуже привабливим. Навіть ранковий бардак у його волоссі виглядав якось дуже чарівно.

— Привіт, Аню, — посміхнувся він, і голос його був ввічливий, зовсім не такий, як під час їхньої першої зустрічі. Дівчина зрозуміла, що зараз її приходу дуже раді, і трохи зашарілася. — Проходь, Я вже на тебе чекаю.

Анна привіталася і зайшла у дім. Як і очікувала, вона побачила звичний для Олексієвої квартири хаос, але її погляд одразу зупинився на маленькому столику в кутку вітальні, який раніше був завалений якимись книжками. А зараз там стояла невелика, але гарна кавоварка, а поруч — тарілка з ароматним домашнім печивом.

— О, ти тільки снідаєш? — запитала дівчина здивовано. — Так довго спав?

— Ні, ні! — замахав руками чоловік. — Я вже давно поїв. Але ти з дороги... е-е-е... мабуть... е-е-е... зголодніла. От, я й подумав.... Проходь. Пригощайся. Я... сам спік печиво, — сказав Олексій, трохи почервонівши. — Хочеш кави?

Анна була ошелешена. Олексій спік печиво?!

— Дякую, — ледь чутно промовила вона, відчуваючи, як її чомусь накриває нова хвиля нервування. — Але... мені треба прибирати.

— Ще встигнеш, — він лагідно взяв її за лікоть і повів до столика. — Сідай, вип'ємо кави й обговоримо наші плани.

Анна не сперечалася. Вона сіла, взяла чашку запашної кави. Чоловік сидів навпроти, і його поведінка була надзвичайно... галантною. Він був увічливий, уважний і зовсім не той злий і роздратований тип, яким вона знала його раніше.

— Отже, про справи, — почав Олексій, відкусивши шматочок печива. — Бабуся передала мені конверт. Ти бачила. Там список пасажирів, які сьогодні прилітають із Лондона.

Він витягнув із кишені штанів невеликий папірець і поклав на стіл. Вони разом нахилилися над ним. Список пасажирів був досить великим.

— Вона сказала, що ми повинні його вирахувати, — почав Олексій. — Літак прибуває о сімнадцятій нуль-нуль, може запізнитися. Ми не знаємо, хто це, чоловік чи жінка. Нам треба його ідентифікувати серед пасажирів, які зійдуть з літака.

— Це... складно, — нахмурилася Анна, вивчаючи роздруківку. — Як ми його впізнаємо, якщо не знаємо, хто він?

— Навіть не уявляю, — похитав головою Олексій. — Але ми мусимо там бути і, можливо, щось нам підкаже?

Анна замислилася.

— Добре. Зорієнтуємося на місці. Дякую за каву і печиво. Воно дуже смачне. Я не знала, що ти вмієш готувати. Але... зараз мені треба попрацювати. Я приберу, потім поїду додому, переодягнуся. Зустрінемося в аеропорту, скажімо, о шістнадцятій тридцять?

— Домовилися. Але.., — Олексій посміхнувся. — Ти ж не проти, якщо я тобі трохи допоможу?

— Ти? Допоможеш мені прибирати? — Анна не могла приховати здивування.

— А чому б і ні? Я ж тут живу, мені буде легше розібратися з деякими моїми речами, — він махнув рукою на підлогу та столи, де панував ідеальний безлад.

Анна посміхнулася й кивнула, і вони почали прибирати разом.

Олексій виявився на диво моторним і слухняним помічником. Він прибирав речі, які Анна йому подавала, мив посуд, допомагав витирати пил на високих полицях. Атмосфера між ними була легкою й невимушеною, вони багато сміялися над його кумедними, іноді безглуздими речами. Наприклад, Олексій розповів цілу історію, завдяки в нього з'явився масивний залізний диркопроколювач, яким зараз майже ніхто не користувався. 

Анна, працюючи, розігрілася, розпашіла. Її обличчя почервоніло, волосся вибилося з хвоста. Вона відчувала, як пітніє і від постійного руху, і від хвилювання. Сердилас, на себе, бо її зайва вага все-таки  трохи нервувала. Вона намагалася не звертати уваги на те, що її футболка прилипла до тіла.