Розділ 19. Завдання Нори

Розділ 19. Завдання Нори

Нора витримала ще кілька секунд тиші, а тоді повільно промовила. 

— Але про мої завдання я говоритиму не при всіх, — вона розвела руками. — Це вже конфіденційна справа. Решта гостей прийшли веселитися, а не слухати про мій «заповіт». Отож, ви продовжуйте веселитися, — звернулася вона до гостей і піднялася зі стільця. — А от вас, мої любі претенденти, — Нора поглянула на три названі нею пари, — я запрошую до свого кабінету. 

Гості почали перешіптуватися, хтось навіть обурено зітхнув, бо вони не почули найцікавішого. Але Нора лише підняла руку, і все миттю стихло.

— Тож, — сказала вона урочисто, беручи до рук свій шикарний капелюх, — прошу моїх майбутніх спадкоємців піти зараз зі мною до мого кабінету. Там я оголошу вам завдання.

Анна разом із Олексою, котрий поглянув на неї похмуро й навіть розгублено, пішли за бабусею.

— Якщо хочеш, я не піду, — промовила тихо Анна, йдучи поруч із чоловіком, адже розуміла, що вона тут людина випадкова, і секрети Нори її зовсім не стосуються. Саме так вона пояснила собі похмурий погляд Олексія. — Я розумію, що тут справа серйозна і…

Але він раптом обірвав її, похитав головою і проговорив теж тихо:

— Ні, ходімо разом. Я хочу, щоб ти була присутня. Крім того, — він глянув на годинник на телефоні, — вечірка ще не закінчилася, а я тобі заплатив гроші за перебування тут до кінця.

Анна підтиснула губи, хотіла навіть пирхнути від обурення, але передумала. Вирішила мовчати, бо… Ох, та що тут гріха таїти! Їй страшенно було цікаво, яке завдання отримають три пари. І взагалі, все, що відбувалося навколо дівчини зараз, було таким цікавезним! Це було пригодою. Ні, не так! Це було ПРИГОДОЮ! І це в її нудному житті, в якому пригод не бувало ніколи! Одні непритомності, якщо чесно. Пригодами їх явно не назовеш…

Широкі двері кабінету Нори зачинилися за молодими людьми важким дерев’яним стуком, всі розсілися на дивані і кількох кріслах, і в кімнаті запанувала напружена тиша.

Анна, вмостившись на дивані поруч із Олексієм, роззирнулася: стіни в кабінеті були заставлені книжковими шафами, у кутку стояв старовинний глобус, а на масивному столі височіла елегантна ваза з рожевими трояндами.  

Нора сіла у крісло за стіл й повільно провела поглядом по кожній парі. Тепер її усмішка була іншою, серйозною і майже владною.

— Ну що ж, мої любі, — промовила вона. — Настав час оголосити вам завдання, від якого залежатиме майбутнє «Олелеї».

І тут Анна мало не скрикнула від подиву.

“Олелеї”?!

Її думки заметалися, наче сполохані горобці. Виходить, Нора не просто дивакувата бабуся! Вона власниця цілої бізнес-імперії! Ох, Божечку ж ти мій! Це ж мережа магазинів одягу, про яку говорять навіть у новинах, потужна корпорація, що диктувала моду й ціни на ринку. Адже саме в один із філіалів "Олелеї" вона й влаштувалася на роботу!

Анна притьмома сковтнула здоровенний кубок зі слів та вигуків, який накопичився у неї в горлі, і вирішила мовчати, як мишка.  Їй ніколи й на думку не спадало, що опиниться за одним столом із людиною, чиє ім’я у світі бізнесу вимовляли пошепки! І клієнти, і конкуренти. З повагою і з певною заздрістю.

«Оце так! Я виявилася дівчиною онука однієї із найвпливовіших жінок країни. Але ж як я могла її не впізнати? — дівчина глипнула на Нору, яскравий макіяж якої робив її зовсім несхожою на відому бізнесвумен, фотографії якої інколи з'являлися в газетах і журналах. Та й Анна не дуже цікавилася приватним життям бізнесменів, якщо чесно. Інша справа — красунчики-актори...

— Завдання моє просте, — тим часом почала говорити Нора, відкинувшись у кріслі та поклавши папку з документами перед собою на столі, — але не думайте, що виконати його буде легко. Це вам не ребуси розгадувати й не хрестики-нолики. Це справжнє випробування, яке покаже, чи зможете ви втримати в руках мою корпорацію. Бо бізнес — це завжди боротьба, ризики і вміння вираховувати людей.

Вона зробила паузу, зібрала всі погляди присутніх в кабінеті на собі й дуже тихо, але чітко промовила:

— За два дні в Україну прилітає представник однієї дуже великої закордонної компанії. Вони хочуть укласти з нами мільярдний контракт. Або... із нашими конкурентами.

Усі в кімнаті почали перезиратися, чекаючи продовження.

— Я знаю лише номер рейсу й час його прибуття. Все. Ні фото, ні імені, ні статі. Ця людина завжди приїздить інкогніто, — продовжила Нора. — Ця компанія має свої методи вивчення бізнесу, з яким хочуть співпрацювати. Їхні люди, майже спеціальні агенти, зупиняються у звичайних готелях, поводяться, як прості туристи. Тиждень спостерігають, слухають, пробують, знайомляться, рознюхують, і лише потім вирішують, із ким підписати контракт.

Вона примружилася й додала:

— І знайте, підписати контракт вони можуть як з «Олелеєю», так і з нашими конкурентами.

Усі три пари молодих людей сиділи напружено й уважно слухали жінку, вже приблизно здогадуючись, яке завдання їх чекає.

— Ваше завдання, — Нора підняла догори вказівний палець, — знайти цю людину. Вирахувати серед пасажирів рейсу, хто саме є головним представником. Зав’язати контакт. Втертися в довіру. Переконати, що «Олелея» — найкращий партнер. І щоб саме він чи вона підписали контракт зі мною.