Розділ 17. Зоя

Розділ 17. Зоя

— Ого! У неї такий гострий і злий погляд, наче вона зараз мене просто настромить на нього, —  промовила стиха Анна. — Я думала, так виразно дивитися можуть лише в серіалах… Ти спеціально привів мене сюди, щоб вона ревнувала? Складається таке враження, що ви зовсім не розійшлися. Вона злиться.

Зоя, ніби почувши дівчину, нахилилася ближче, сперлася ліктями на стіл і з удаваною привітністю посміхнулася, підвищила голос, щоб Анна почула, але зверталася до Олексія:

— Привіт, Олексо. Маєш чудовий вигляд. І привіт… е-е-е.., — вона зробила вигляд, що забула ім’я. — Забула, як звуть твою… е-е-е… дівчину? 

— Анна, — спокійно відповіла Анна, хоча всередині почала підійматися хвиля роздратування.

— Гм. Дуже рада познайомитися, — Зоя скривила ідеально нафарбовані губи. — Ти знаєш, у тебе такий… гм... кумедний стиль. Ця сукня — це щось! Я б ніколи не наважилася одягнути таке в пристойне товариство. Але, мабуть, для людей із твоїми.., — вона пробіглася поглядом по фігурі Анни, — об’ємами це навіть доречно. Відволікає увагу від зайвої ваги. Тобі варто завжди носити такі яскраві кольори, щоб приховати відсутність фігури.

Анна повільно поклала виделку та ніж на стіл і посміхнулася, вона зрозуміла, що зараз потрібно буде їй витримати словесну дуель.

— Дякую за пораду. Але я сама вирішую, що мені носити і коли. Так, я люблю, коли на мене звертають увагу, — проговорила дівчина, закипаючи всередині.

— О, повір, дорогенька, ти її отримала, — засміялася Зоя, озираючись на гостей, ніби шукала підтвердження. — Тебе просто не можна було не помітити. І якщо до Нори всі звикли і знають, що вона саме така, то ми були здивовані, що біля неї з'явилася ще одна… гм… її молода копія… Так, сьогодні ти отримала багато уваги, але от тільки виникає запитання: якої саме? Ха-ха-ха! — дівчина образливо та картинно розсміялася. — Олексо, тобі, напевно, треба лише поспівчувати. Дехто починає сумніватись у твоїй адекватності…

Анна вже хотіла щось відповісти, але тут відгукнувся Олекса, що дуже її здивувало.

— Зоє, припини.., — почав він, але та не дала договорити.

— Ну, погодься, Олексо, — з удаваною щирістю продовжила вона. — Усі ми тут у нормальному одязі, а твоя… гм… супутниця.., — вона зробила паузу, кольнувши Анну насмішливим поглядом, — наче з дитячого ранку втекла. Рюшики, стразики, блискітки… Ти ж завжди любив елегантність. Хіба ні? Сам розповідав мені про це.

— Так, але.., — коротко кинув Олекса, і в його голосі вже теж з’явилося роздратування.

— І ще! — не вгамовувалася Зоя, знову перебивши чоловіка. — Ти завжди казав, що не терпиш… ну.., — вона зневажливо кивнула на Анну, — пишних форм. Насміхався над жінками, які не можуть дати раду своїм зайвим кілограмам! А зараз? Я бачу біля тебе товсту незграбу! І навіть трохи здивована твоїм вибором. Хоча, може, у тебе тепер нові смаки?

Тут Анна не витримала.

— До речі, про товсту незграбу! Напевно, це повинно бути образливо?! Але якщо ти думаєш, що мене це вкололо, то дарма! Мені геть байдуже! В тебе зовсім відсутня фантазія, дорогенька! Можна використати слова “свиня”, "корова", “гладуха”, "товстуха" чи “папуга”! — скосила погляд Анна на Олексія, відчувши, що той напружився. — Я в своєму житті стільки наслухалася таких "компліментів", що вже звикла. Той, хто їх говорить, обзиває себе, а не мене! Як правило, за зовнішністю про людину судять лише ті, хто сам переповнений величезними комплексами! І ти, певно, комплексуєш, сестричко, також! Заздриш моїм формам?

Зоя всміхнулася хижо, приймаючи подачу.

— Не хочу сваритися під час такого чудового свята. Немає з ким і про що! Але ти явно сюрприз вечора! Я ніколи не думала, що Олекса може привести… когось на зразок тебе. А от мої форми мене цілком влаштовують!

У тій частині столу, де сиділи Анна з Олексієм і де відбувалася суперечка, гості притихли, слухаючи їхні пікірування словами. Олекса різко поставив келих на стіл і промовив холодно, але твердо:

— Досить, Зоє!

— Що? — вона кліпнула очима, удаючи здивування.

— Я сказав — досить! — він нахилився вперед і глянув їй просто у вічі.

Зоя спробувала усміхнутися, але вийшло криво.

— Я ж тільки жартувала…

— Ні! — перебив він. — Ти принижувала Анну. І я цього терпіти не буду.

Він узяв Анну за руку на очах у всіх гостей і промовив:

— Анна моя дівчина і вона мені подобається такою, яка є. Тож якщо хочеш посміятися, то смійся над собою.

Зоя зблідла, але відвела погляд, демонстративно знизала плечима й почала про щось розмовляти зі своїм супутником.

Анна ж трохи здивувалася. Вона не очікувала, що Олекса стане на її захист так відверто. Вона навіть готова була пробачити йому сьогоднішні слова про папугу...