Розділ 16. Колишня

Розділ 16. Колишня

Вони підійшли до групи святково одягнених людей біля столу, який було накрито просто в саду. Адже на вулиці стояла ще тепла осінь, і було тепло і приємно знаходитися на вулиці навіть увечері.

Тим часом до Анни та Нори підійшли батьки Олексія. Мати була в елегантній бежеві сукні, а батько у дорогому чорному костюмі. Побачивши Анну, обоє одночасно засяяли.

— Анно! Нарешті ти прийшла! — мати обняла дівчину. Вона теж не звертала увагу на дивний одяг дівчини. Хіба що спочатку Анна побачила легке здивування в її очах. Але, очевидно, всі звикли до епатажного вигляду бабусі і, можливо, подумали, що й сукня Анни теж задумана в такому ж стилі. — Яка ти гарна!

— Друзі! — раптом зарепетувала не все горло Нора. —  Знайомтеся — це дівчина нашого Олекси! Нарешті ви не будете пліткувати по кутках, а познайомитеся з нею і будете знати, що в Олексія все серйозно! А я нарешті зможу спокійно відійти від справ. Дивіться, яка красуня! Її звати Анна! Олексо, розкажеш потім, як ви познайомилися! 

Анна мало не впала на місці від цих слів, а Олекса позаду закотив очі. Але підійшов ближче до дівчини й зупинився біля неї. Проте мовчав.

Гості заусміхалися, почали підходити ближче, деякі шепотілися між собою, певно, обговорюючи одяг Анни, але в основному вона бачила посмішки й чула компліменти. Декотрі гості підходили до неї й знайомилися.

А потім Нора запросила усіх до святкового столу. Сама сіла на чолі, й всі почали святкувати її день народження. Із великої колонки на вулиці грала легка ненав'язлива музика, офіціанти, котрі обслуговували фуршет, підносили нові страви та напої, усі вітали там бажали Норі гарного здоров'я та щасливих літ життя. Вона жартувала, сміялася, побрязкувала своїми браслетами. Епатажний капелюх висів у неї поруч на бильці стільця. А під ним у Нори виявилася чудова зачіска із рожевими та синіми пасмами. Все точно відповідало образу епатажної жінки.

Анна навіть замилувалася, як розкуто, щиро та весело веде себе бабуся Олексія. От би і їй так! Бути завжди у всьому впевненою, не зважати на кпини та жарти, інколи навіть дуже болючі. І хоч вона кріпилася з останніх сил, їй, звичайно ж, були образливі слова Олексія, з якими він зустрів її при вході. 

За великим довгим столом Анну посадили поруч із Олексою. Вона відчувала себе вже розкутіше, почала розслаблятися, навіть сміялася з жартів Нори. Та раптом… її погляд випадково стрибнув уперед.

Навпроти, через стіл, сиділа дівчина. Вродлива, вбрана у червону елегантну сукню, яка підкреслювала її ідеальну фігуру. Вона мала впевненість у кожному жесті, трохи зверхній вигляд та страшенно дорогі прикраси. Чорне волосся було вкладене в неймовірно гарну зачіску. Таких дівчат Анна бачила на фотографіях у дорогих журналах. Їй навіть здалося, що обличчя цієї дівчини їй трохи знайоме. Поруч із нею знаходився якийсь молодий чоловік, складалося враження, що вони прийшли на вечірку разом. І от ця дівчина майже незмигно дивилася на Анну, інколи так пропікала її поглядами, що дівчині здавалося, що її сукня зараз задимить. В очах красуні було все — зневага, заздрість, ревнощі й прихована лють.

Анна крадькома штовхнула Олексу під столом. Той і досі не сказав жодного слова до дівчини після того, як вони сіли за стіл.

— Це випадково не твоя колишня? Як її? Зоя наче, — тихенько прошепотіла вона, намагаючись не дивитися на дівчину навпроти, ретельно почала відрізати шматочок м'яса на тарілці.

Обличчя Олекси миттєво змінилося. Якщо раніше він навіть посміхався і розмовляв із сусідом поруч, то зараз ніби закам'янів. Проте вичавив із себе:

— Так. Це Зоя.