Розділ 13. Не та сукня

Розділ 13. Не та сукня

Дівчина дуже хвилювалася. Вже й думки про “кобру” з роботи відійшли на другий план. Оскільки не встигла доїхати на місце зустрічі з Олексієм маршруткою, то вирішили викликати таксі, тож мала трохи часу в запасі, адже їхати було хвилин п’ятнадцять-двадцять. Швиденько прийняла душ, зробила легкий макіяж і кинулася до пакета з сукнею, бо так і не відкрила його з учорашнього дня, щось її відволікло. Вона обережно відкрила пакет… і застигла, наче блискавкою вдарена.

О Боже, сукня всередині була зовсім не та, яку вона вибирала! А рожево-жовта, обсипана стразами та рюшами, яка в магазині висіла на манекені і яку їй хотіла упхати зверхня продавчиня! Це ж її купила епатажна актриса для сцени! Анна обережно витягнула сукню, відчуваючи дивне поєднання здивування та роздратування. Ох, як можна було помилитися? Очевидно, продавчиня переплутала замовлення. Або сама Анна схопила не той пакет, бо хотіла якнайшвидше залишити непривітний дорогий бутик. І що тепер робити? Одягати це неподобство?

Звичайно, можна було одягнути щось інше. Були в Анни і святкові сукні, звичайно, не такі чудові, як “маленька чорна сукня”, про яку дівчина мріяла, і просто блузу та штани можна було одягнути. Але… Це все було не те.

Сто років, вічність дівчина нікуди не виходила ні з ким. А тим більше з чоловіком. Хотілося справити на нього враження, хоч і було все це надумано й фіктивно. І певною мірою вона сприймала їхній з Олексієм договір як роботу за гроші, але… Але вона ж була й жінка, яка хотіла подобатися. Навіть незнайомому чоловікові. Тим більше, що незнайомому. Та ще й такому симпатичному! Вона хотіла вразити його!

А у звичайному одязі точно не вразиш! Гм. А от у цій сукні не те, що вразиш, — а уб’єш просто наповал!

Анна почала розгортати рюшики, дивитися на блискітки і намагатися уявити, як у цьому всьому можна виглядати пристойно, а не як клоунка на сцені. Виходило, що ніяк. Але… Дівчину раптом охопив якийсь кураж. А чому б і ні? Сукня нова, цікава, незвична. Такої на дні народження у бабусі Олексія точно ні в кого не буде. Зате всі поприходять у "маленьких чорних сукнях"… Ага!

Часу залишалося обмаль. Вона глянула на годинник — зустріч із Олексієм стрімко наближалася. І Анна зважилася.

Вона швидко вдяглася, розправила на собі рюшики, перев’язала талію широким поясом, більше схожим на шматок тюлю, поправила спереду немаленьке декольте, де пишні форми дівчини влаштувалися несподівано дуже елегантно, і подивилася у дзеркало. Рожево-жовті відтінки стразів відбивалися у світлі так, що обличчя виглядало ще яскравіше, ніж зазвичай. Анна видихнула. Вона мала вигляд сміливий, епатажний, і так, трохи смішний. Але якщо сприймати сукню як концептуальний одяг, то дуже навіть оригінально і незвично. Як акторка на червоній доріжці, що йде отримувати Оскара! “Отак і буду думати про себе!" — вирішила дівчина.

Часу вже майже не було. Вона вибігла з дому, сіла в таксі, намагаючись сховатися від сторонніх очей. Таксист хоч і глянув на неї у дзеркало заднього виду, але зробив кам’яне обличчя. Напевно, за свою роботу бачив чимало різних пасажирів, звик.

Дорога до маєтку за містом, де повинна була відбутися вечірка на честь дня народження бабусі Олексія, здавалася Анні нескінченною. Серце тріпотіло, руки трохи тремтіли, але вона гордо задирала підборіддя, входячи в образ епатажної та сміливої дівчини.

Коли машина під’їхала до величезного маєтку, Анна відчула, як її щелепа трохи відвисла. Будинок був здоровенний і розкішний. Величезні колони, мармурові сходи, фонтани в саду — все це виглядало неймовірно дорого за ажурними балясинами елегантного невисокого паркану. Біля маєтку вже знаходилося чимало гостей, і це змусило дівчину ще раз перелякатися. Хоча куди вже?! І так її серце тріпотіло, наче в загнаного зайця. Анна глибоко вдихнула, намагаючись взяти себе в руки.

"Добре, — шепотіла вона собі, — нічого страшного, ти просто йдеш на робочу зустріч, Аню! Тобі зарплатили за те, щоб ти була присутня на святі! Кому ще привалює таке щастя? Нікому! А тобі привалило! Головне — не втратити свідомість від компліментів, якими треба зараз всі засиплять!”

Олексій, одягнений у білу сорочку й чорні штани, стояв біля воріт маєтку, чекаючи дівчину, і, як тільки побачив її в рожево-жовтому божевільному вбранні, мало не впав. Його обличчя зблідло, а очі вирячилися.

— Ти… Е-е-е… Це ти?! — вигукнув чоловік замість привітання, роздратовано підстрибнувши до таксі, з якого виходила дівчина. — Ти серйозно? Що це за одяг? Ти схожа на папугу!