Розділ 12. "Кобра"

Розділ 12. "Кобра"

Вийшовши з елітного магазину, Анна зупинилася на хвилину, переводячи подих. В руках у неї був пакет із маленькою чорною сукнею, новими туфлями та прикрасами, але думки вже крутилися навколо іншого. Завтра ж на неї чекала нова робота, серйозний офіс, нові люди, нові випробування, і туди у вечірньому вбранні точно не припхпєшся. А той одяг, який у неї вже був, здавався недостатньо гарним для нового старту в новій фірмі. 

— Потрібно ще діловий костюм, — пробурмотіла дівчина сама до себе й рушила до звичайного магазину одягу, в якому часто купувала собі зручні речі.

У просторому торговому залі панувала звична метушня: хтось міряв джинси, хтось вибирав сорочки, хтось стояв біля полиць зі взуттям. Анна відразу попрямувала до відділу класичного одягу. Їй на очі трапився ідеальний чорний костюм зі спідницею. Він їй одразу ж сподобався, бо був строгий, елегантний, і розмір якраз Аннин знайшовся. До нього вона підібрала білу блузку з акуратним комірцем, а також зручні черевички на невисоких підборах. Цілий день в офісі на каблуках не набігаєшся. І все це разом коштувало набагато дешевше, ніж одна сукня для вечірки!

— Те, що треба, — задоволено усміхнулася дівчина, дивлячись на себе у дзеркало примірочної. Так, повненька, так, пишнотіла, але хто сказав, що всі люди повинні бути однаковими? Усі ті нав'язливі канони моди на худих і високих дратували дівчину. 

Пакунок із новим робочим одягом приєднався до її "вечірніх скарбів". А вже під вечір Анна ще й сходила в перукарню. Майстриня вмить узялася за її світле волосся: вправно підстригла, підкрутила кінчики, надала об’єму, і в дзеркалі засяяла впевнена блондинка з діловою зачіскою.

— Тепер я готова до всього, — подумала Анна, виходячи з салону.

Зранку Анна вже стояла на порозі кубічної будівлі і підбадьорювала себе, набираючись сміливості. "Ти зможеш, Аню!" — шепотіла вона сама собі, проте серце вилітало з грудей від хвилювання.

На третьому поверсі, де знаходився офіс, було тихо. Почувши кроки дівчини по коридору, з однієї з кімнат визирнула якась жінка, як потім виявилося, безпосередня начальниця дівчини, головна бухгалтерка. Це була жінка років сорока п’яти. Вона відразу представилася:

— Мене звуть Тамара Григорівна. Сьогодні директор та секретарка у відрядженні, тому в офісі поки що лише я головна, — її голос прозвучав рівно й сухо, а погляд несхвально пробігся по Анниній фігурі. 

Анна дивилася на співрозмовницю і відчувала, як увесь позитивний і енергійний настрій зникає, бо начальниця їй, м'яко кажучи, не сподобалася. Трясця, вона її навіть лякала!

Тамара Григорівна була струнка, навіть трохи кістлява, у темно-сірому брючному костюмі, який підкреслював її офіційність. Чорне волосся жінки було туго зібране у вузол на потилиці, на блідому обличчі, де не було жодного натяку на макіяж, великі круглі окуляри, котрі робили жінку схожою на сову. Начальниця несхвально підтиснула тонкі губи, а поглядом наче сканувала кожен рух Анни, оцінюючи її з голови до ніг.

Дівчині навіть здалося, що перед нею не жива людина, а якийсь робот, бо в погляді Тамари Григорівни не було жодної теплоти, лише строгість, навіть якась злість. Анна раптом відчула себе школяркою, яку викликали до дошки, і яка от-от зробить помилку. "Ой, з такою начальницею мені буде непросто," — майнула думка, коли вона пройшла за головною бухгалтеркою до кабінету й сіла за відведений їй стіл. Що ж, дівчина не помилилася. 

День закрутився, наче в калейдоскопі. Таблиці, рахунки, договори, нескінченні цифри. Монітор комп’ютера розпеченим вогнем пік очі, від паперів паморочилося в голові, але головна бухгалтерка підносила все нові й нові стоси документів або ж пересилала файли на робочий комп’ютер Анни.

Частина цих документів була їй знайома, наприклад, банальні акти звірки чи рахунки-фактури, з якими вона мала справу колись раніше або ж читала про них у підручниках. Але інші! Боже! Бухгалтерія виявилася сферою, повною загадок і таємниць, зашифрованих текстів і криптомалюнків! Дивні таблиці, незрозумілі бухгалтерські програми, звіти із кодами, що скидалися радше на якийсь шифр. Анна дивилася на них і відчувала, як хвиля паніки насувається на неї просто нестримно...

Поставити запитання Тамарі Григорівні вона просто не наважувалася: надто холодний і непривітний був її погляд. Уявлялося, як та закочує очі й різко кидає: "Що ж ви взагалі нічого не вмієте?". Тож Анна прикусила губу й вирішила викручуватися сама. Вона відкривала нові вкладки браузера і довго шукала відповіді в інтернеті, вписувала запити «як зробити оборотно-сальдову відомість», «помилка у звіті 1С», «як заповнити декларацію з ПДВ»… Однією рукою вона набирала цифри, іншою швидко гортала статті, відеоуроки та форуми бухгалтерів. Це займало безліч часу, і дівчина відчувала, як все більше відстає від темпу, який нав’язувала їй сувора начальниця.

У деяких документах вона, як їй здалося, припустилася помилок: не там підписала, не ту графу заповнила чи цифру округлила неправильно. Усередині все стискалося від страху: а що, як ці помилки помітять? Проте сміливості запитати не було.

— Ні, краще я перечекаю, — шепотіла вона сама до себе, вирішивши, що звернеться зі запитаннями вже безпосередньо до директора, який був значно привітніший, аніж ця кобра з бухгалтерії.

Тим часом Анна придумала маленьку хитрість: усі незрозумілі й, як їй здавалося, «хибні» документи вона акуратно складала в окрему електронну папку на робочому столі. Для надійності зберегла їх і в хмарі, створивши приватний каталог.