Розділ 11. Сукня

Розділ 11. Сукня

Так, вдало залагодивши неприємні питання та проблеми, які виникли на початку її нелегкого шляху до щасливого майбутнього, Анна вирішила витратити гроші, які отримала за те, що буде грати роль дівчини Олексія, на нову сукню. Ці гроші вона чесно виторгувала до тих тридцяти тисяч, які можна отримати після того, коли виконає умови договору.

Тому дівчина, залишився Олексія вдома й домовившись із ним зустрітися вже безпосередньо перед вечіркою завтра десь о вісімнадцятій, вона вирішила відвідати магазин одягу і підібрати собі святкову сукню. Адже повинна мати чудовий вигляд поруч із таким симпатичним чоловіком. І хоч із самого початку у них були суперечки, нерозуміння і навіть гостра сварка, зараз дівчина згадувала його з якимось веселим куражем і гумором. Ось як може бути в житті: увійшла в дім перелякано виправдовуватися, що вона не злодійка, а вийшла дівчиною хоч і незнайомого, але симпатичного чоловіка.

У центрі міста знаходився елітний бутік, поріг якого раніше Анна боялася навіть переступити, бо там були захмарні ціни, але тепер, маючи таку велику суму, могла купити собі будь-яку сукню, адже знала, скільки коштує одяг у цьому елітному магазині.

Дівчина увійшла досередини і роззирнулася: на численних манекенах висіли шикарні сукні, окремо знаходився відділ костюмів та брюків, ще окремо — білизна та аксесуари. Дівчина задивилася на симпатичну чорну сукню, в міру довгу, із досить відкритим декольте, а в декольте у Анни було що показати!

Перед нею одразу ж з'явилася, очевидно, консультант магазину, котра скептично розглядала дівчину і кидала погляди на сукню, неначе бо в уяві приміряла її на покупницю.

— Боюся, сукня вам не підійде, — промовила вона нарешті сухо.

— Чому ж одразу не підійде? — наїжачилась Анна. — Мені вона дуже сподобалася, я б її купила.

— По-перше, мені здається, що у вас не буде стільки грошей, щоб купити її. Вона від відомого модельєра Марселіні і коштує дуже дорого, — скептично зміряла з голови до ніг продавчиня дівчину, очевидно одразу оцінивши дешевизну її простої кофтинки та спідниці, на якій ще й красувалася пляма від чаю, бо й досі не висохла. — А по-друге, вона не підходить вам за образом. Ця сукня для худеньких жінок. А ви... Е-е-е... Вона дуже обтягуватиме вам і підкреслюватиме... Е-е-е... 

Анна наїжачилася ще більше, здавалося, ось-ось навколо неї почнуть виростати гострі колючки.

— У вас є мій розмір? — запитала вона тихо, хоч так і хотілося верескнути на весь магазин і почати грандіозний скандал. Проте дівчина подумала, що скандалів, напевно, на сьогодні досить.

— Хіба що ось така, — чомусь захихикала продавчиня і вказала рукою на манекен, на якому висіло щось рожево-жовте, обсипане стразами і обкручене численними рюшами. Безформна одежина вражала око яскравими кольорами, а також розміром: очевидно, була пошита справді на огрядну жінку.

Анна насупилася, зібралася з силами, щоб достойно відповісти цій нахабній продавчині, аж раптом до яскравої рожево-жовтої сукні підбігла якась жінка, сплеснула долонями і закричала:

— Це те! Це саме те, що я шукала! Скільки коштує це диво? — вона показала на яскраву сукню.

Продавчиня витріщила на покупницю очі, але вирішила не сперечатись й одразу ж поспішила до нової клієнтки.

— Чудовий вибір! Сукню пошив модельєр Марселіні, вона якраз підходить вам за образом, — зміряла також жінку оцінювальним поглядом, адже та була досить огрядна. Але, очевидно, ця жінка була дуже багата, тому що на ній висіло чимало золотих прикрас, а майже всі пальці виявились унизані дорогоцінними перснями. — Зараз я принесу вам цю сукню у приміряльню, проходьте он туди! — і дівчина почала знімати сукню із манекену.

— А мені, будь ласка, ось таку, але мого розміру, — голосно промовила Анна, все-таки вказуючи на обрану нею чорну сукню.

— Добре, добре, зробимо, — підскочила до неї інша продавчиня, очевидно не така зла і більш приємна у спілкуванні.

Незабаром Анна міряла сукню, яка і справді обтягнула її, наче сосиску: усі принади і спереду, і ззаду були туго стягнуті. Але Анна вирішила купити її із принципу.

— Ти бач! Каже, що не підходить за образом і для худеньких жінок! А якщо я люблю таке?! — промовила вона обурено своєму відображенню в дзеркалі. Насторожено розглядала себе, зовсім не схожу на дівчину, якою вона була раніше.

З іншого боку, вона дуже давно мріяла про, як то кажуть у народі, «маленьку чорну сукню». Нехай в неї вона і буде. Один раз одягне, там чужі люди, ніхто її не знає — походить хоч один раз.

Вона стягнула із себе сукню і понесла на касу. Там уже пакували й сукню для жінки, котра розповідала всім, що купує цю сукню як сценічний наряд, тому що вона актриса і гратиме роль епатажної дами, якій зовсім плювати на те, що думають навколишні, і носить те, що їй хочеться.

— Звичайно, — говорила жінка, — таку сукню до людей я не одягну, але на сцені — це саме те!

Продавчині мило кивали і вибивали чек, в якому Анна помітила чималенько нулів.

Та й її сукня була теж недешева. А оскільки купити її вона вирішила із принципу, то витратила майже всі гроші, які отримала на новий одяг. Довелося ще витратитися із тих тридцяти тисяч на білизну, аксесуари та взуття. Проте зараз вона була зовсім чудово одягнена до вечірки.