Розділ 10. Договір

Розділ 10. Договір

— А чому це тут у вас такий безлад? — запитала мама, не наважуючись переступити через накидані книги.

— Мамо, тату, дуже радий вас бачити! — нарешті відпустив Анну з чіпких обіймів Олексій, переступив через велику груду навалених журналів і підійшов до батьків, обійняв матір, поручкався із батьком, обернувся і непомітно, підморгнувши Анні, яка стояла, оговтуючись від такої дивної ситуації, промовив:

— Так, так, це саме та дівчина, про яку я вам говорив, Анна.

— Ой, ви навіть не уявляєте, як ми раді з вами познайомитися! — широко посміхнулася мама і все-таки ризикнула переступити через гори навалених речей і обійняти Анну за плечі. — То ви вже готові до завтрашнього вечора? — запитала у дівчини, широко посміхаючись.

Анна ж і не знала, що їй відповісти, зиркнула на Олексія, і той підскочив до матері, голосно почав запевняти:

— Звичайно, звичайно! Ми якраз збиралися їхати купувати подарунок. А на безлад, мамо, не звертай уваги — Анна затіяла генеральне прибирання і десь вичитала, що для того, щоб було найкраще прибирати, треба всі речі позабирати зі своїх місць, а потім акуратно складати на ті поверхні, які уже прибрав. От ми і займаємося цим, — красномовно поглянув Олексій на Анну, і вона обурено засопіла, але промовчала.

— Яка цікава методика, — задумливо промовила мама. — Треба буде й собі так спробувати. От, все-таки недарма ми приїхали: я тепер знайома з твоєю дівчиною і знаю, що вона хазяйновита, дуже симпатична, і що у вас все серйозно, — помахала пальчиком на Олексія. — На наступному тижні чекаю вас обох у гості, і не відмовляйтеся, я так довго цього чекала.

— Гм, — промовив батько, прокашлявшись. — Світлано, ходімо вже, тому що ми справді прийшли невчасно, діти збираються до магазину, — він кивнув синові й відчинив двері.

— Та, може, чаю вип'єте чи кави? — заметушився Олексій.

Проте мама теж зрозуміла натяк, відступила від Анни і пішла до дверей.

— Ми забігли просто на хвилинку, хотіли нагадати про завтрашню вечірку, адже тобі зовсім ніколи не можна додзвонитися. А я знаю, що ти у мене трохи забудькуватий, — посміхнулася жінка. — До побачення, дітки, зустрінемося на святі! — помахала вона рукою. І батьки вийшли за двері, залишивши ошелешену Анну та рознервованого Олексія у квартирі самих.

— А де ж ваша справжня дівчина? Чому я повинна була грати її роль? — запитала Анна, знеможено сідаючи назад на диван. — Адже ви могли б пояснити, що я не ваша дівчина. Не можна обманювати батьків, — повчально і трохи мстиво промовила вона.

— Ох, там все складно, — втомлено сів поруч Олексій. — Справа в тому, що ми із Зоєю вже давно розійшлися, але батькам я цього не розповідав, годую їх байками, що ми досі разом.

— То вашу дівчину звати Зоя? — перепитала Анна.

— Колишню, — уточнив Олексій. — У мами пунктик, нав'язлива ідея. Вона вкрай хоче мене одружити, прямим текстом натякає на внуків. Ну, все, як в таких випадках роблять деякі батьки. І мене це страшенно дратує. Але що ж робити? Я не хочу засмучувати свою маму, вона дуже нервова особа, і якщо дізнається правду, то влаштує мені армагеддон у житті, а так мені спокійніше. Батьки впевнені, що я зустрічаюся з дівчиною і що в мене все добре. Впевнений, що мама не буде чіплятися до мене і постійно вести розмови, які мені не дуже приємні.

— Але ж це так довго не могло тягнутися, — повчальним тоном наголосила Анна. — Ви все одно б розповіли батькам коли-небудь про те, що дівчини у вас жодної немає.

— Ну чому ж? Я добре знаю свою маму і вмію ухилятися від її настирливої уваги, але от завтра.., — чоловік раптом спохопився що дуже відвертий перед незнайомою людиною, тому перестрибнув на іншу тему. — Мені зараз не до дівчат, маю дуже важкий період у житті, — він чомусь оцінювально глипнув на Анну. — До речі, приємно познайомитися. Мене звати Олексій.

— А мене Анна, — засміялася дівчина. — Кумедне у нас знайомство вийшло.

— Тоді давай будемо на ти? — запропонував Олексій. — Це буде природно. Ми повинні розмовляти невимушено, щоб мама навіть не запідозрила, що ми недавно познайомилися.

— Е ні! — промовила Анна, піднімаючись. — Ми з вами домовилися, що ви заплатите мені гроші за те, що я зараз удала вашу дівчину, — і все, більше мені ніяких зобов’язань не потрібно! І флешку я вашу не брала! І взагалі, мені слід повертатися додому. Я хотіла ще забігти в магазин і купити який-небудь одяг, бо сьогодні влаштувалася на дуже гарну роботу і повинна мати гарний вигляд. А ви, тобто… е-е-е… ти взагалі незнайомий мені чоловік, і я не збираюся далі з тобою тут залишатися. Сподіваюся, ми вже більше ніколи не побачимося. Але я все-таки хотіла б отримати оплату за те, про що ми домовлялися! Зараз запишу номер своєї картки. Сподіваюся, ти не порушуєш свого слова і виконуєш обіцянки, — дівчина підозріло примружила очі, а потім почала ритися у сумочці, шукаючи папірець та ручку.

Олексій чомусь сполошився і стривожено запевнив:

— Звичайно, я заплачу. Сума у тисячу гривень тебе влаштує? — запитав він. — Адже ти грали роль моєї дівчини всього хвилин п’ять, а за п’ять хвилин тисячі гривень, думаю, вистачить з головою.

— Три тисячі, — впевнено промовила дівчина, глянувши на Олексія і дописуючи номер картки на папірці. — І гроші перекинь на картку зараз же, при мені! — вона протягнула папірець чоловікові.