Розділ 9. Несподівані гості

Розділ 9. Несподівані гості

Аж раптом пролунав дзвінок у вхідні двері, й Анна різко смикнулася, бо звук був дуже гучний і неприємний. Склянка хитнулася в руці дівчини, і велика порція води пролилася на спідницю.

— Ой! — скрикнула вона.

Миттєво підхопилася з дивана, щоб вода ще більше не розтікалася по подолу, і в той же момент швидко підвівся й незнайомець.

Так сталося, що обоє молодих людей опинилися дуже близько один до одного, майже впритул. Дівчина відчула, що вони навіть, не бажаючи цього, притулилися одне до одного!

Анна різко відсахнулася, бо трохи засоромилась, адже її груди торкалися сорочки чоловіка, але позадкувала якось так незграбно, що почала хилитися вбік, і відчула, втрачаючи рівновагу, що зараз упаде. Вона відчайдушно замахала руками, склянка вислизнула з долоні й ляпнулася на підлогу. Добре, що не розбилась, але вода розлилася по розкиданих під ногами речах.

Щоб все-таки не впасти, вона рефлекторно вчепилася в чоловіка руками, а він, зрозумівши, що дівчина втрачає опору, схопив її за плечі, аби підтримати. От і вийшло так, що збоку це мало вигляд не дуже пристойний, скидалося на те, що вони обіймаються. Адже і справді були тепер тісно притиснуті один до одного, Анна навіть відчула терпкий запах парфуму чоловіка, бо тицьнулася носом просто йому в шию. Одразу ж спробувала відсахнутися від чоловіка, відчуваючи зніяковіння й дивне збентеження.

У той час, коли біля дивана відбувалася така динамічна й трохи кумедна сцена, двері різко відчинились, і в квартиру увійшли двоє людей. Господар квартири, побачивши їх, здригнувся, і Анна зауважила навіть щось схоже на паніку, що пробігалася хвилею по його обличчю. Паніку миттєво змінило легке роздратування. Дівчина хотіла вже відсахнутися від чоловіка, але раптом зрозуміла, що той притягує її до себе ближче і пригортає ще міцніше. Вона хотіла обуритися, відштовхнути нахабу, але чоловік раптом схилився до Анни й інтимним шепотом, у якому відчувалося добряче хвилювання і напруження, проговорив:

— Вдавайте, що ви моя дівчина, дуже прошу, це страшенно важливо. Благаю вас. Я не дзвонитиму в поліцію. І… я навіть вам заплачу.

Анна завмерла на секунду, не вірячи своїм вухам. Це навіть змусило її забути про те, що треба вириватися із обіймів цього нахабного типа. А от що вона одразу просікла, то те, що зараз дуже потрібна цьому чоловіку, тому на одному диханні просичала:

— Добре. Але я хочу велику суму. І ви не чіпляєтеся більше до мене щодо тієї дурної флешки, адже я її справді не крала.

Він ошелешено зиркнув на дівчину, напевно, ще не повністю усвідомивши, про що вона говорить, але все-таки кивнув і міцніше притиснув її до себе.

Жінка, яка увійшла до квартири, струнка, світловолоса, із блакитними очима, повернулася до чоловіка поруч, спокійного і навіть у дечому флегматичного, й проговорила, неначе продовжувала розмову, яку вони вели раніше:

— Я ж казала, що ми будемо невчасно. Треба було передзвонити. А ти кажеш: “Олексій точно зараз вдома…” От бачиш, ми й справді невчасно!

Той тільки знизав плечима і гмикнув, а жінка перемкнула свою увагу на Анну та чоловіка, якого, як виявилося, звали Олексієм.

— Доброго дня. Ми, мабуть, вам завадили, — сказала жінка легким і радісним голосом, але й трохи здивовано. — Синку, так сталося, що ми були поруч і вирішили заглянути до тебе. Ти вже вибач. І ви теж вибачте, панянко. Олексо, зараз же познайом нас! — наказала жінка і подивилася на Анну з щирою радістю. — Це твоя дівчина? Та, про яку ти нам розповідав?

І, не дочекавшись відповіді від Олексія, поставила запитання також і Анні:

— Як тебе звати, дорога?

— Анна, — тихо промовила дівчина, гостро відчуваючи гарячі чоловічі руки на своїй талії. Дуже давно її так не обіймав чоловік. Дівчину кинуло в жар, і вона відчула, що червоніє.

— Дуже приємно, — відгукнулася мати Олексія, а батько кивнув.

Обоє роззиралися тепер по кімнаті, здивовано розглядаючи безлад, який тут панував…