Розділ 8. Звинувачення

Розділ 8. Звинувачення

Анна довго стояла перед уже знайомими їй дверима, перш ніж наважилася постукати. От смикнув вже її чорт тоді увійти до цієї квартири! Тепер одні неприємності! Нарешті вона все-таки наважилась і натиснула на дверний дзвінок 

Двері різко відчинилися, неначе хазяїн будинку стояв за дверима і тільки й чекав, що вона натисне ту нещасну кнопку. На порозі з’явився знайомий їй уже чоловік. Тобто, по суті, незнайомий, бо вони так і не познайомилися минулого разу.

Побачивши Анну, він спохмурнів і просто з порогу закричав:

— А-а-а! Нарешті ви з'явилися! Це ви вкрали мою флешку? — одразу ж накинувся він на дівчину

Анна отетеріла, аж відсахнулася від цієї гнівної репліки, але давати себе ображати теж не збиралася.

— Що? — її голос був повен образи й обурення. — Я нічого не брала! Як ви можете звинувачувати людину у тому, чого вона не робила?! Мені подзвонили щойно з офісу і переказали, що ви хочете поговорити зі мною. Але я бачу, що тут намічається вже не розмова, а ціле звинувачення. Так от, знайте, мене звинуватити ви не зможете, тому що я нічого вашого не брала!

— Добре, заходьте, зараз розберемося, — чоловік відступив убік, пропускаючи дівчину до своєї квартири.

Анна ступила кілька кроків усередину й незадоволено підтиснула губи. Кімната потонула в безладі. Книги, папери, одяг, тарілки з залишками їжі, усе було перевернуте, накидане нагромаджене. Усі речі знову лежали так, неначе тут пройшов невеличкий ураган. І хоч пилюку вона минулого разу повитирала і підлогу помила, але тепер цього не було видно за страшенним хаосом.

“І навіщо я старалася? Це безнадійно. Він живе в цьому смітті постійно. Можливо, та флешка, яку він так шукає, десь валяється у цьому хаосі? Але немає, щоб ретельніше пошукати, він мене звинувачує, що я її нібито вкрала! Точно — Сміттюхайло! Правильно я його тоді так назвала!”

— Ви серйозно? — голос Анни затремтів від обурення. — Подивіться навколо! Єдине, що тут зникає постійно, це порядок. Ваша флешка, мабуть, десь валяється у цьому смітті, а ви мене звинувачуєте!

— Я все обшукав, рився тут із учорашнього дня! Вона зовсім не валялась, а спокійно лежала на цьому столі біля комп'ютера! — він вказав на стіл, а його погляд став просто нищівним. — Ця флешка не просто звичайна річ. Вона дуже важлива! Якщо не повернете, доведеться викликати поліцію!

Слово “поліція” обурило і сполошило Анну. У грудях стиснулося так, що стало важко дихати. “А якщо повірять йому, а не мені? Як я доведу, що зовсім нічого не крала? Божечки, який кошмар!”.

— Усі ваші звинувачення несправедливі! — вигукнула Анна, відчуваючи, як очі наповнюються слізьми. — Я тоді лише прибирала, а ви зараз намагаєтеся змішати мене із брудом, називаєте злодійкою! Існує таке поняття як презумпція невинуватості! Ви чули про таке? Я читала! І в інструкціях до закону теж написано: презумпція невинуватості означає, що ніхто не може вважатися винним, поки це не доведено. Я навіть не торкалася вашої флешки, тільки витирала пил і мила підлогу! Чому ви не хочете усвідомити правду? Я виконувала свої обов’язки, а не крала, і ніякі ваші слова не можуть змінити того, що я невинна! До речі, коли я витирала пил біля вашого комп'ютера на отому столі, — дівчина вказала на стіл, — то жодної флешки там не було! Можу присягнутися! Бо всі дрібні предмети я складала у маленьку коробочку, — дівчина швидко окинула оком все навколо і переможно скрикнула. — Он вона валяється!

Чоловік раптом схопив її за руку й всадовив на диван, пристелений пом'ятим картатим пледом. Анна не чекала цього і тому покірно сіла, але рука незнайомця, що схопила її за лікоть, хай трохи і запізніло, все-таки обурила дівчину.

— Сидіть тут, зараз будемо все виясняти і розбиратися, — різко промовив чоловік. — І ви нікуди ви не підете, доки флешка не знайдеться! Або принаймні я не виясню для себе, куди вона могла зникнути!

Анна навіть трохи перелякалася. Зовні незнайомець не був схожий на маніяка, але те, що він хоче тримати її тут без її згоди і ще й виясняти, де поділася та клята флешка, стривожило дівчину. Вона сіпнулася, намагаючись підвестися, але незнайомець гаркнув: 

— Та посидьте хоч трохи тихо, мені треба подумати! Не бійтеся, нічого поганого я вам не зроблю! Мені просто вкрай потрібна ця флешка! А вона зникла! — чоловік схопився за голову, зануривши пальці у коротке волосся, видно було що він серйозно над чимось роздумує. Потім пройшов  до маленької коробочки на підлозі, на яку вказувала Анна, й підняв її. Звідти посипалися скріпки, гумки, кнопки, ковпачки від ручок і ще різний дріб'язок. Флешки явно там не було.

“Невже він буде мене утримувати силою?” — роздумувала тим часом Анна косячись на вхідні двері. Зараз, коли чоловік відволікся на ту коробочку, можна було підхопитися і швидко спробувати вибігти в них. Але щось зупиняло дівчину. Чи то справді панічний розпач, який вона відчула у словах чоловіка, чи, можливо, те, що їй і самій хотілося дізнатися, де поділася та чортова флешка.

— Немає, тут нічого немає, — прошипів незнайомець, обертаючись до Анни. — Не брешіть мені! У ваших клінінгових компаніях працюють люди, нечисті на руку. Адже покласти маленький предмет у кишеню — це раз плюнути. Ще раз запитую, де ви поділи флешку? 

Чоловік грізно насунувся на дівчину, й Анна після цієї тиради все-таки не витримала.

— Ви… знущаєтесь..? — раптом розридалася вона. — Я… не… брала…