Розділ 6. Суперпропозиція

Розділ 6. Суперпропозиція 

Анна поспішила на свою роботу в клінінгову компанію і встигла до одинадцятої, коли всі вже зібралися й отримували адреси для виїздів на прибирання. Взагалі, адреси видавала секретарка у передпокої до кабінету начальника. Але цього разу, коли Анна увійшла і зупинилася біля натовпу жінок та чоловіків, які брали свої робочі завдання-наряди і снували туди-сюди, у дверях секретарка, побачивши її, раптом голосно гукнула:

— О, Анно! Шеф просив тебе зайти до нього!

У Анни серце ухнуло в п’яти, весь гарний настрій миттю зник. «Ну от, мене будуть звільняти», — придумала вона. Але все-таки впевненість у тому, що вона вже ось сьогодні почала свою кар’єру суперуспішної бізнесвумен, надала дівчині якоїсь бравади й куражу. Вона задерла голову і впевнено попрямувала до дверей, за які не хотів потрапити ніхто зі службовців фірми. Тому що потрапити до шефа в кабінет означало отримати добрячий прочухан. Лише в таких випадках він викликав до себе працівників.

Під співчутливими поглядами колег дівчина відчинила двері і зайшла до кабінету.

Шеф із незадоволеним, як завжди, виглядом сидів за столом і перебирав якісь папери. Побачивши Анну, ще більше спохмурнів. Але вона, карбуючи кроки, підійшла до нього, голосно привіталася, нахабно всілася навпроти у кріслі й запитала:

— Ви мене викликали, Геннадію Степановичу?

Шеф трохи здивувався, адже всі, хто заходив до його кабінету, завжди ніяковіли, скромно опускали очі й намагалися вести себе тихо-тихесенько.

— Так-так, — промовив він строго, поправив окуляри й одразу ж перейшов до справи. — Вчора ви порушили дисципліну і правила нашої фірми. Як мені доповіли, ви помилилися адресою, потрапили не в ті двері, а потім ще й запізнилися на роботу аж на дві години. Це неприпустимо. Ми взяли вас для того, щоб ви бездоганно виконували свої обов’язки. На ваше місце є чимало претендентів, і я…

— Ви хочете сказати, що хочете звільнити мене? Дуже добре, звільняйте, — перебила його Анна. — Я згодна. Але відповідно до інструкцій одна догана не дає права роботодавцю одразу звільнити працівника! І ви маєте виплатити мені компенсацію за період моєї роботи тут, хіба не так? І хоч я пропрацювала дуже мало, все одно відповідно до правил і законодавства ви маєте оплатити мою роботу, — видала дівчина, піднімаючи брови.

Шеф вибалушив на неї очі. Так, Анна добре знала правила та інструкції — вивчила їх бездоганно і до останньої літерочки.

— Я не говорю поки що про звільнення, — промовив він повільно. — Я хотів просто…

— Якщо ви хочете написати мені догану — будь ласка, можете писати, — випалила дівчина зверхньо і гигикнула. У неї таке бувало, коли вона сильно нервувала, то її пробирав сміх. — Але ця догана, я думаю, ні на що вже не вплине у моєму житті, тому що я сьогодні влаштувалася на роботу в іншу фірму і хочу звільнитися сама. Проте виплату за мої години роботи у вас теж бажаю отримати! Згідно із трудовим законодавством! І, до речі, мені на новій роботі запропонували також на пів ставки працювати як клінінговий працівник.

— І яка ж це фірма? — запитав шеф, роблячи незадоволене обличчя.

— «Олелея», — промовила дівчина гордо, і обличчя шефа аж витягнулося від здивування.

Так, це була фірма одна із найвідоміших в Україні, одна із найуспішніших. Вона мала шалену круту рекламну кампанію, майже всі бігборди у місті були завішані її слоганами. Але всі знали, що потрапити туди дуже важко, тому що відбувався шалений відбір і діяли дуже строгі вимоги до кандидата. Шеф усе це теж дуже добре знав.

— О-о-о.., — промовив він розгублено, гарячково, втім, розмірковуючи, що ж робити далі. Було навіть відчутно, як у його мозкові закрутилися шестерні думок, і Анна знову не стрималася й пирхнула.

Він поглянув на неї уже більш спокійно і раптом запитав:

— Тобто, ви все-таки будете звільнятися з нашої фірми? Адже переходите в нову?

— Напевно, так, — промовила Анна, не розкриваючи всі нюанси. Можна було, в принципі, паралельно і тут працювати, але із таким шефом їй було важко. Тому вона все-таки була схильна до того, щоб звільнитися із клінінгової компанії.

— Я... можу запропонувати вам певну угоду, — промовив шеф раптом, стукаючи ручкою по столу. Саме це видавало його хвилювання, і Анна зраділа, що не лише вона одна тепер хвилюється. Ролі раптом помінялися: тепер вона могла диктувати умови, тому що бачила, що шеф явно щось хоче у неї просити.

— А чи не можете ви, працюючи у фірмі «Олелея», прорекламувати і нашу клінінгову компанію? Адже ви працюватимете там і зможете ненав’язливо похвалити й нашу компанію, щоб нас теж запрошували прибирати численні офіси "Олелеї". Я знаю, що вони платять досить добре. І тоді я... зможу забути про ваше порушення дисципліни, і ви залишитеся працювати у нас. Але ми оформимо вас як працівницю з виїздами на прибирання лише у фірму «Олелея». Як вам така пропозиція?

Анна мало не впала зі стільця. Це була просто суперпропозиція! Така чудова, що вона хотіла зараз уже й закричати: «Так! Так, я згодна!» Але потім зрозуміла, що треба набити собі ціну. Не можна було так просто погоджуватися. І вона сказала:

— Цікаво. Я подумаю і, швидше за все, можу погодитися. Але тоді ви повинні підвищити мені зарплатню за рекламну кампанію, яку я буду проводити у фірмі «Олелея». Адже там приходить багато інших бізнесменів, і я теж можу їм порекомендувати нашу клінінгову компанію. Це вже вам не абищиця якась, це вже високий бізнесовий рівень, там, де плавають справжні акули бізнесу, — закивала дівчина.