Розділ 5. Співбесіда

Розділ 5. Співбесіда

Зранку Анна прокинулася з легким трепетом в грудях, бо хвилювалася. А потім, випивши кави, зібравши сумку та переглянувши ще раз документи, рушила на співбесіду.

Місто прокидалося повільно, повітря зранку було прохолодним і чистим, і Анна вдихала вітер, повний запаху майбутніх змін у її житті, який, як їй здавалося, так і витав навколо неї. Дівчина купила каву в паперянці*, бо так робили всі її улюблені героїні зранку у фільмах, ішла вулицею на зупинку маршрутки, і її думки були повні хвилювання та очікування того, що цей день може змінити все, і що її успішне майбутнє, де вона буде вражаючою бізнесвумен, яке до цього здавалося далеким і нездійсненним, тепер раптом стало ближчим і реальним. Ох, Анна була велика мрійниця!

Фірма виявилася розташованою на околиці міста, у дещо закинутій промисловій зоні, де сучасні великі сірі будівлі, схожі на здоровенні куби, чергувалися зі старими закинутими складами...

Але сама будівля, до якої вона незабаром підійшла, все-таки вражала. Була сучасна, стильна, із тих новомодних будинків, які виростали останнім часом, як гриби, дивуючи великою кількістю скла і авангардних архітектурних рішень. Аж дивно було, що тут, у районі, більше схожому на нетрі, знаходився такий несподівано гарний будинок. Анна аж задивилася. Він різко контрастував із сусідніми непримітними старими будівлями.

Ох, а всередині все було так, як бачила дівчина у фільмах. По-сучасному, стильно й строго. У цьому багатоповерховому будинку було багато світла за рахунок великих вікон, сучасні меблі, затишні фойє, великі ліфти з дзеркальними стінами...

Анна мало не впала від захоплення там, при вході, біля розсувних дверей, які впустили її в цей рай для бізнесменів. Привітний охоронець на її запитання про фірму "Олелея" спрямував дівчину на шостий поверх, куди вона піднялася новомодним ліфтом разом із кількома людьми, котрі, напевно, тут працювали. Анна шалено їм заздрила, але робила незалежний вигляд, неначе вона теж тут працює. Хотілося хоч трошки відчути себе причетною до цього омріяного світу, куди вона поки що робила перші кроки.

Сам поверх, де знаходилася фірма, теж не розчарував дівчину, усе було, як у кіно: скляні перегородки відокремлювали кабінети, а на стінах висіли модні картини з абстрактними мотивами. М’які килими на підлозі та теплі відтінки стін підкреслювали акуратність і стиль, а повітря пахло свіжістю і новизною, ніби все тут тільки-но народилося і чекало на те, щоб ожити разом із людьми, які прийдуть працювати.

У кабінеті, вказаному в адресі, Анну зустрів чоловік, високий, з гарною поставою і трохи зверхнім поглядом. Побачивши Анну, їй здалося, що він навіть зрадів, і це було дуже дивним, оскільки, коли її вперше хто-небудь бачив, то сприймав не дуже однозначно.

— Мене звати Тимофій Романович, радий познайомитися, — промовив чоловік, піднімаючись назустріч із-за столу, потиснув дівчині руку, попросив секретарку принести каву і продовжив. — Ми якраз шукаємо зараз помічника бухгалтера, і мені здається, що ви підходите ідеально.

Анна здивовано підняла брови.

— Але я прочитала у вашому листі, що фірма шукає фінансового аналітика.

— Ой, ви знаєте, ми спеціально написали у листі таку посаду, адже звучить дуже круто. Ось і ви, прочитавши про неї, напевно, загорілися бажанням працювати у нашій фірмі. Насправді до фінансового аналітика ми ще не доросли. Фірма наша утворена буквально пів місяця тому, і ми набираємо поки що основний склад. Головний бухгалтер у нас уже є, секретар-референт також, — кивнув він головою на дівчину, яка принесла якраз каву. Була вона висока, довгонога, вся "тюнінгована", як приховано називала Анна таких жінок. Дівчина не дуже любила таких, але вирішила налаштуватися на позитивний лад і сприймати все тут позитивно, навіть посміхнулася секретарці.

— Спочатку попрацюєте помічником бухгалтера, а потім, коли ми розширимося, і у нас буде змога набирати людей ще й на додаткові посади, тоді й, можливо, будете фінансовим аналітиком, — говорив Тимофій тим часом. — Адже за документами я бачу, що у вас немає вищої освіти.

Коли він сказав це, то посміхнувся втішено й радісно, неначебто зрадів цій інформації.

Дівчина розповіла йому, що прагне вступити на фінансовий факультет університету, але не змогла пройти екзамени, і що зараз шукає можливості почати працювати в цій сфері, а вступати буде ще раз обов'язково, можливо, буде вчитися й заочно...

Очі чоловіка загорілися від схвалення чи то такого правильного Анниного рішення вчитися далі, чи то її нестримного бажання працювати у бізнес-сфері.

— Це надзвичайно чудово! Саме вас, Анно, нам і не вистачало! Я впевнений, що ви будете справжнім відкриттям для нашої команди! Ви молода, повна амбіцій, симпатична дівчина, яка чудово увіллється в наш колектив!

Тимофій Романович був дуже веселий і доброзичливий. А слова про те, що вона "симпатична", в не "товста й незграбна", як інколи чула на співбесідах (Так! Так! Бувало й таке!) повністю її підкупили.

Анна відчула полегшення і радість одночасно, а через кілька хвилин підписала документи, що підтверджували її прийом на роботу, і з цього моменту день почав набувати особливого значення, ставав просто святковим!

— Останнім місцем вашої роботи була клінінгова компанія, — радісно скрикнув Тимофій. — Чудово! Ви навіть зможете підробляти у нас. Ви знаєте, ми не хотіли б з самого початку брати на роботу прибиральницю. Якщо ви хочете, то можете залишатися після роботи в офісі і буквально за пів години робити прибирання. За це будете отримувати додаткову плату.