Розділ 3. Нещаслива Анна

Розділ 3. Нещаслива Анна

Анна швидко обійшла будинок і справді побачила інший вхід, повністю ідентичний тому, з якого щойно вибігла. Тут і справді працювали її колеги, вже закінчували прибирання. Як тільки вони її побачили, почали сміятися.

— О, це ти, Аню! Нам щойно дзвонила Варвара із фірми, розповідала, що ти все переплутала? — захихотіла веселка Марійка, витираючи руки рушником.

— Ох, дівчино, боюся, що шеф після такого випадку звільнить тебе. У нас довго не затримуються нерозторопні дівчата. Ти ж бачиш, яка тут гарна зарплата, на твоє місце купа людей мітить! Я в перші дні, коли сюди прийшла, так старалася, що аж дим ішов. Але тепер усі знають, що на мене можна покластися, я гарна працівниця, — додала трохи старша Ольга, хитаючи головою. — Будемо сподіватися, що шеф перебуватиме у гарному настрої сьогодні і не звільнить тебе, бо він швидкий на розправу.

Анна знизала плечима, намагаючись посміхнутися, але всередині все ще клекотали образа і сором: вона провалила свій перший день на роботі, до того ж, як сказав той нестерпний тип із сусідніх, неправильних дверей, зіпсувала чужий "робочий простір", і взагалі, у неї все не так — і на роботі, і в особистому житті.

— Ну, нічого, — промовила вона тихо сама до себе. — Все на світі можна виправити, тільки треба дуже постаратися.

Вона приєдналася до колег, допомогла закінчити прибирання, і вже після обіду вони троє були вільні. Як правило, після роботи працівники не поверталися на фірму, а йшли додому, а вже зранку приходили, наповнювали знову, якщо потрібно, контейнери й їхали за новими викликами. Оскільки вулиця Робінзона Крузо була недалеко від їхньої фірми, то сюди їх не віз спеціальний фрончик, який розвозив працівників, а вони прийшли пішки. А от назад Ані їхати додому трохи далекувато, бо квартира її знаходилась аж на околиці міста.

Лише близько вісімнадцятої, коли сонце вже схилялося до горизонту, Анна нарешті повернулася до своєї маленької квартирки, де було тихо й самотньо. Саме те, що їй зараз було потрібно.

Вона жила одна, приїхала пів року тому до столиці з мрією вступити до економічного університету, хотіла стати відомою банкіркою або фінансисткою. Але чомусь їй постійно не щастило.

У селі, де жили її батьки, Анна три роки після школи працювала в бібліотеці, але одного прекрасного дня зрозумала, що так і заскніє у ньому. Адже мріяла дівчина про столицю та успіх! Треба було змінювати щось у своєму житті, або залишатися в селі назавжди, вийти заміж за місцевого хлопця (були охочі одружитися, були!), порпатися на городі і перетворитися на справжню сельчанку, або спробувати здійснити свої мрії. Отож тоді й поїхала дівчина у столицю. Але іспити провалила і тепер готувалася спробувати ще раз. Додому вже не повернулася, вирішила жити самостійним життям. Та й мама була не проти, вона завжди цінувала Аннину самостійність.

Кожного дня, педантично готуючись до іспитів, дівчина паралельно шукала роботу, аби хоч трохи забезпечувати себе. Не хотіла брати гроші в батьків. Працювала певний період то офіціанткою, то нянею, то прибиральницею у школі. А от три дні тому вона нарешті знайшла гарну роботу в клінінговій компанії. Проте відчувало її серце, що після сьогоднішнього випадку її попросять залишити роботу. Кому потрібна така роззява?

Анна прийняла душ, переодягнулася в домашній одяг, сіла на край ліжка, глибоко видихнула, відчуваючи, як зникає напруга. Тут, у цій маленькій кімнатці, яку вона дуже любила, нікого не було: ніхто не сміявся над нею, ніхто не псував настрій. Можна було розслабитися.

Трошки посидівши, вона все-таки взяла себе в руки і вирішила годинку присвятити підготовці до іспитів, що робила протягом останніх кількох місяців щоденно, як би їй цього не хотілося. Дівчина була дуже дисциплінована й організована.

Вона підвелася з ліжка й підійшла до столу. Над ним висіло невелике дзеркало, в якому Анна розгледіла себе — невисоку дівчину із зайвою вагою. Добряче зайвою. І справді, Анна була з тих дівчат, яких називають товстунками й булочками. Мала круті стегна, великі груди й повні щоки. Хоча очі в неї були гарні, і волосся біляве від природи, густе, а обличчя ніжне й приємне, та вона вважала себе дуже негарною і намагалася зайвий раз не зазирати до дзеркала. Та хіба будеш гарною, коли маєш такий дисбаланс у вазі? Так вважала дівчина.

Періодично Анна сиділа на дієтах, які тривали вже багато років, ще зі старших класів. Але вони мало допомагали. Потім махнула рукою, почала приймати себе такою, яка є, але все одно намагалася не їсти багато солодкого, хоча найбільше любила якраз тістечка. Отак завжди в житті буває: якщо чогось дуже хочеш і прагнеш, то воно тобі заборонене, і навпаки — якщо не хочеш чого-небудь, то воно так і пхається у твоє життя.

Анна взяла із полиці зошит і конспекти, відкрила їх і почала повторювати матеріал, який учила вчора, про дебет і кредит. Через годину її очі почали злипатися...

А потім вона раптом згадала, що не передивилася електронну пошту, адже нещодавно надіслала своє резюме ще у кілька фірм, які видалися їй перспективними. Бо клінінгова компанія — це, звичайно, добре, але хотілося їй працювати за тією спеціальністю, на яку вона хотіла вступати до університету. Дівчина відкрила ноутбук, завантажила поштовий сайт і одразу побачила нові листи з відповідями з кількох фірм...