Розділ 2. Сміттюхайло

Розділ 2. Сміттюхайло

Анна похолола від жаху! Це ж вона витратила скільки сил та енергії, часу та миючих засобів, а грошей, швидше всього, не отримає! Боже, от, вічно в неї так! Що б не робила — все насмарку! Але зараз, тримаючи в руках швабру, глипнула на нахабно вродливого  (бляха-муха!)  й злого типа і вирішила відстояти своє:

— Добре, будемо вважати, що це непорозуміння, — проговорила дівчина примирливо. — Може, в системі помилка. До речі, я не могла звідси нікуди додзвонитися, щоб уточнити! Бо мене спочатку теж трохи насторожило, що відсутні мої коліжанки! Але я працювала! Прибрала все тут у вас! Тоді просто заплатіть мені за роботу, і я піду! — упевнено промовила вона, виставивши вперед швабру.

Чоловік, ще раз оглянувши чисту кімнату, скептично підняв брову:

— Я нікого не викликав. Тому платити не буду.

— Що? — обурено вигукнула Анна. — Я ж працювала! Я прибирала! Я зараз подзвоню на фірму і… і…

Насправді дівчина не знала, що робити. Жодних інструкцій із цього приводу вона не отримувала. Як діяти в ситуації, коли клієнт не бажає платити? Та чи й клієнт цей чоловік? Надто впевнено він стверджував, що це не так…

Дівчина кинула швабру на підлогу, витягнула з кишені телефон і почала натискати номер офісу. Але телефон знову кидався фразами на екрані: ви поза зоною покриття, зв'язок відсутній…

— Та що ж це таке?! — гаркнула вона. — Чому в вас немає тут інтернету? Чому немає зв'язку, і я нікому не можу подзвонити?!

Чоловік швидко пройшов повз розлючену дівчину, підійшов до комп'ютера на столі й натиснув на настільній лампі, з якої Анна нещодавно витирала пил, перемикач. Увімкнув її.

— Чудово! — проговорив він голосно й неприємним тоном. — Телефонуйте у вашу фірму! Мені самому цікаво, що за катавасія з цим прибиранням?! Якраз з'ясуєте, що дарма все тут мені перевернули з ніг на голову! Ну!

Він вимогливо глянув на дівчину, і вона зиркнула на екран телефона. Позначки зв'язку раптово з'явилися, і вона тепер була в зоні покриття! Чудасія!

— Не з ніг на голову, а з голови на ноги! — огризнулася дівчина. — Все навспак!

Вона набрала номер компанії. Описала швидко ситуацію й почула у відповідь:

— Анно, будинок номер дванадцять на вулиці Робінзона Крузо має два входи. В додатковій інформації про клієнта в нашому додатку це зафіксовано. Ви переглянули додаткову інформацію? Ваші колеги вже давно там працюють. Крім того, вони вже телефонували й повідомили, що вас немає на роботі. І те, що ви помилилися дверима — тільки ваша помилка! Можливо, вам слід знати іншу роботу, бо навіть із елементарними прибиранням у вас виникають проблеми?

Анна з жахом усвідомила, що якраз додаткова інформація переглянути забула, вислухала ще трохи нотацій, в потім розмова завершилася.

Ох, чорт забирай! Додзвонитися й зрозуміти, що весь цей час вона прибирала не там, де треба! Ще й опинилася під загрозою звільнення! Їй робота потрібна була, як повітря! Ледве знайшла з більш-менш нормальною заробітною платою! І тут така халепа!

Її розгублений погляд зупинився на хазяїні цієї злощасної квартири, яку вона так ретельно щойно приводила до порядку. Всередині почав закипати гнів. Не на себе, а на весь світ, який давно й серйозно виступив війною проти неї! І тепер цей незнайомець здавався дівчині уособленням конкретного ворога, якого знову прислало життя для того, щоб тицьнути її в багнюку чергової халепи.

А цей бовдур ще й насміхався! Його красиві губи вигнулися в іронічну посмішку. І хоч Анна й розуміла, що чоловік ні в чому не винен, але злість і розпач вихлюпувалися через край. Ясно, що винна сама! Але ж… Вона зробила багато роботи! І все дарма! Жодних грошей! Ще й з роботи можуть поперти!

Вона роззирнулася навколо: кімната, яка раніше була свинарником, стала справді чистою й затишною.

— Ах так! — скрикнула вона гірко. — То ось вам ваш “порядок і система”! Ось вам ваш "робочий простір"! Повернемо все назад, раз ви мені не заплатите!

Вона, не роздумуючи, підбігла до полиць, на які нещодавно так ретельно складала книги, і скинула все на підлогу одним помахом руки. А потім, засліплена шаленим обуренням, схопила велику кришталеву вазу зі столу і з розмаху гепнула нею об підлогу. Посудина зі дзвоном і гуркотом розбилася, дрібні уламки порозліталися у всі боки.

— Що ви робите?! — закричав незнайомець, вражений її діями.

Він був такий здивований, що в нього навіть думки не виникло зупинити це безумство. Напевно, він уперше бачив жінку у гніві. Проте в нього добре спрацював інстинкт самозбереження. Чоловік не поліз зупиняти Анну, що, можливо, зробив би хтось інший на його місці. Просто спостерігав отетеріло, як дівчина покидала ще трохи книжок на підлогу, очевидно, випустила пару, потім рвучко і мовчки зібрала свій контейнер, підхопила швабру з підлоги, забрала свою дорогоцінну теку з інструкціями й попрямувала до дверей.

Анна відчула, що їй наче трохи полегшало, але, з іншого боку, стало краплю соромно за таку поведінку. Проте не подала виду, вирішила тримати марку до кінця. Вона була дівчина дуже емоційна. Спалахувала, як сірник, але й відходила від емоційних сплесків швидко. Анна гордо обернулася вже на порозі й промовила:

— Вважайте, що прибирання не було. Я повернула вам ваш хаос. Живіть у своєму свинарнику з вашим улюбленим сміттям і надалі! Сміттюхайло! — видала вона нове, щойно придумане слово і, гордо задерши голову, пішла геть.