Розділ 35

Владислав був злий на себе, що послухав Руслана та не розповів Сабіні правду про їхні відносини. Він втомився бути для неї лише партнером по бізнесу чи просто знайомим, тому вирішив діяти. Його крихітка повинна згадати все, і якими б ці спогади не були, але він допоможе їй здолати всі проблеми та угамувати біль!

Ну що тут сказати: закоханий чоловік, який заради своєї жінки готовий пройти навіть заміновані поля!

Але, разом із цим, Влад намагався підібрати правильні слова, і дідько, це було дуже складно, тому вирішив діяти по ситуації! Тепер головне — завжди бути з нею поряд!

Сьогодні був останній день перебування Сабіни в лікарні. Із самого ранку Владислав зателефонував Руслану й повідомив, що він сам забере її. Він відразу погодився, адже саме сьогодні він повинен бути присутнім у прокуратурі для надання свідчень по справі Артеменка. Приїхавши в лікарню, Владислав спочатку навідався до лікаря.

— Фізичний стан Сабіни Олексіївни задовільний, але мене більше хвилює моральне становище. Пацієнтка поступово згадує своє життя, і це викликає в неї бурхливі емоції та перш за все хвилювання, які можуть призвести до поганих наслідків.

Влад відкинувся на спинку крісла та з-під густих брів похмуро поглянув на лікаря.

— Я розумію ваші хвилювання, але, на жаль, люди інколи забувають, що від наших емоцій, особливо тоді, коли вони негативні, — залежить здоров’я в цілому. На даний час ми зробили все, що від нас залежить!

— Я зрозумів вас! Дякую!

Влад оплатив лікування та додатково переказав благодійні кошти на рахунок лікарні.

Зайшовши в палату Сабіни, побачив, що дівчини немає, й відразу почав нервувати. Озирнувся й помітив лише м’яку іграшку тигра на ліжку. Коли двері в палату відкрилися, озирнувся, але то була медсестра.

— Де Сабіна Бойко? — запитав.

— Повинна бути... — жінка запнулася.

— Як бачите, її тут немає! — гаркнув.

Медсестра злякано поглянула на чоловіка.

— Але вранці Сабіна Олексіївна була на місці!

Влад вийшов із палати й вже хотів здійснити скандал, але, коли побачив Сабіну в коридорі, перевів подих та намагався утихомиритися.

«Маленька, ти скоро доведеш мене до нервового зриву!» — подумав про себе.

— Сабіно Олексіївно! — викрикнула медсестра та підбігла до неї. — Де ви були? Ми почали хвилюватися!

Влад також підійшов до Сабі.

— Так, ми дійсно почали хвилюватися! — незадоволено сказав.

Сабіна поглянула спочатку на жінку, потім перевела погляд на Влада й усміхнулася.

— Не варто так хвилюватися! Я виходила в парк і вже повернулася! Пробачте за незручності.

Медсестра кивнула та, зиркнувши на Влада, відійшла.

— Невже ти дійсно хвилювався? — підняла голову й, закусивши нижню губу, запитала.

Влад усміхнувся.

— Маю право!

Сабіна не зрозуміла його слів, тому, злегка нахмурившись, пішла в палату, а слідом за нею подався й Владислав.

— Руслан не зміг приїхати, тому додому тебе відвезу я!

Вона припинила збирати речі й, склавши руки на грудях, сказала:

— А звідки ти знаєш, де я живу?

Деякі спогади про Громова не давали їй спокою, але доки зізнаватися про те, що вона дещо пригадала, не поспішала. Спершу вирішила дізнатися, які між ними дійсно були відносини, а потім вирішувати, як діяти надалі. Можливо, її наречений десь чекає, а у неї тут кохання-зітхання з Громовим! Хоча якби наречений дійсно був, то вже, мабуть, з’явився би.

Влад не відповів на питання Сабіни, проте сказав дещо інше.

— Вибач, що без твого дозволу, — Влад присів навпроти Сабіни, — але я зателефонував твоїй подрузі з Аліканте!

Вона швидко закліпала очима.

— Я не пам’ятаю про подругу з Аліканте, — прошепотіла.

Влад легко торкнувся руки дівчини та відчув її тремтіння. Сабіна опустила голову та зітхнула. Він обійняв дівчину за спину ніжно і делікатно, а потім, піднявши підборіддя, великим пальцем провів по щоці та подивився прямо в очі. Сабі не змогла відвести погляд, адже блакить його очей манила, і серце вже жадало віддатися в полон, хоча й розум кричав «не будь дурепою, ти його зовсім не знаєш», але як боротися з почуттями?

Владислав дорожив тим зв’язком, який був між ними. І все, що відбувається з їхніми відносинами наразі, для нього по-справжньому було важливо. Він вірив, що в їхніх стосунках є майбутнє. Губи чоловіка розтягнулася в теплу та легку усмішку, куточки губ були не напружені, а в області очей утворилися невеликі зморщечки. Сабіна перевела погляд на його вуста й глитнула.

«Боже, це вже занадто! Серце, заспокойся, будь ласка!» — подумала та, глибоко вдихнувши, відвернулася.

— Ми можемо вже їхати? — запитала.

— Так, звичайно!

Сабіна зайшла до лікаря та, подякувавши, попрощалася з ним. На останок лікар дав деякі настанови щодо прийняття ліків і також додав, що всі події, які вона згадає, це її колишнє життя, і вона повинна його прийняти, але разом із цим робити висновки, адже вона отримала другий шанс.