Розділ 31

Машину на повороті різко занесло. Сабіна викрикнула, але через ще один сильний удар чорного джипа Руслан не зміг втримати кермо й автомобіль перевернувся.

Руслан розплющив очі й, повернувши голову до Сабі, відчув біль, який пронизав все його тіло. Кілька разів покликав сестру, але вона не зреагувала на нього. Почувши голоси людей і сирени, які долинали до нього, почав кликати на допомогу. Його першого витягнули з машини, але навіть не дивлячись на біль, він різко кинувся до автомобіля, в якій без свідомості лежала його сестра... й далі настала суцільна темрява!

Забої та зламана рука Руслана були нічим у порівнянні з тим, коли він дізнався від лікаря, що Сабіна прийшла до тями, але в неї амнезія, і від хвилювання та стресу їй змушені були уколоти заспокійливі препарати.

— У вашої сестри патологічний стан, клінічний симптом, що полягає в ослабленні або втраті пам’яті на ґрунті аварії та ураження головного мозку.

Слова лікаря лунали у голові Руслана ніби вирок... і цей вирок був лише не для Сабіни, але й для нього...

Він зателефонував Владиславу й, сидячи біля сестри, вперше, після втрати батьків, плакав.

— Я так винен перед тобою! — взяв Сабіну за руку й поцілував. — Найбільша моя помилка була, коли я покликав тебе назад. Я не повинен був знову псувати твоє життя. Я сам загруз у своїх проблемах. Шалені та швидкі гроші зруйнували мене, і я намагався потягнути й тебе на дно. А ти весь час вірила мені, пробачала та намагалася повернути колишнього брата. Сестро, я готовий зробити все, лише щоб ти прийшла до тями... і згадала такого нікчему, як я!

Руслан вийшов із кабінету. У коридорі побачив Владислава, який миттєво опинився біля нього та завдав сильного удару в щелепу. Він впав, й до нього прибігли лікарі.

— Владе! — викрикнула Еріка й підскочила до брата. — Не варто! Не чіпай його!

— Я особисто тебе приб’ю! Мерзотник!  — гнівно викрикнув Владислав.

Руслан витер кров та піднявшись на ноги, сказав:

— Нам треба спокійно поговорити!

Влад був наскільки злим, що якби не сестра, яка втримала його, то вдарив би Руслана ще кілька разів, і йому було навіть начхати на те, що зараз вони перебувають у лікарні.

— Еріко, їдь до матері! — гаркнув Влад. — Замовите собі нові квитки!

— Ми нікуди не полетимо, доки не будемо точно знати, що з Сабіною все добре! — різко відповіла Еріка.

Влад нахмурив брови.

— Гаразд! Але зараз їдь у готель!                                                        

Еріка кивнула й розвернувшись, пішла.

— А з тобою я потім розберуся! — гаркнув Влад і поспішив до лікаря.

Руслан мовчки поплентався слідом за Громовим.

— Ви повинні обоє розуміти, що стреси та хвилювання протипоказані пацієнтці, — знявши окуляри, почав говорити лікар. — Будь-яке основне захворювання або психологічну причину амнезії необхідно лікувати. Однак у деяких пацієнтів із гострою амнезією відновлення настає спонтанно. Амнезії мають різні причини, включаючи черепно-мозкову травму, дегенеративні види деменції, метаболічні розлади, судоми й психологічні травми або стрес. Лікування втрати пам’яті необхідно вести акуратно і поетапно, особливо щоб не допустити заміщення реальних спогадів — хибними. Лікування амнезії починають із нейтралізації основної хвороби, а також факторів, що сприяли втраті пам’яті.

Лікар ще годину розповідав про види амнезії та її лікування, й коли чоловіки вийшли з кабінету, Влад нахмурився та впритул наблизився до Руслана.

— А тепер ти мені все розповіси, і правду, а то я тобі ще одну руку зламаю. Я не дуже вірю, що це була випадкова аварія!

— Це була не випадково аварія! — серйозно сказав Руслан.

— Я тебе дуже уважно вислухаю!

Вони зайшли в палату. Руслан закрив двері й, повернувшись до Влада, сказав:

— Я думаю, що доки не варто говорити Сабіні, хто ти! Вона повинна згадати тебе сама.

— Що ти сказав? Ти будеш мені умови ставити? — обурився Влад.

— Ти сам чув лікаря! — закричав Бойко.

— Дідько, Руслане, я тобі не лише другу руку зламаю!

Руслан присів на ліжко й, зітхнувши, почав говорити правду:

— Декілька років назад я підписав угоду з Артеменком. Я відкривав фіктивні підприємства й мав свої проценти. Згодом дізнався, що Артеменко має ще справи з Поліщуком.

— Поліщук — це той чоловік, якому ти хотів продати Сабіну! — нахмурився Влад.

— Це не правда! — викрикнув Руслан.

— Ага, так я тобі й повірив. Говори далі! — гаркнув Влад.

— Коли я зрозумів, в яке лайно влипнув, то вийшов із їхнього так званого бізнесу. Я маю на них компромат, тому і Ярослав організував спочатку мій арешт, а потім й аварію! Принаймні я так думаю.

— І чому ж ти раніше не застосував проти Артеменка та Поліщука так званий компромат? Чи геть мізки втратив?

— Я віддав їх у прокуратуру. Мені почали погрожувати. Я зустрівся з Сабі та попередив її, але вона не хотіла мене слухати.