Розділ 30

— Владе! — Сабіна перехопила чоловіка за руку. — Почекай!

— Що трапилось, Королево?

Вони стояли біля одного з ресторанів холдингу Громова, і від думки, що вона зараз побачить матір Влада, кинуло в піт. Вона хвилювалася, як Марія Степанівна прийме її, але тепер як наречену сина!

Влад поцілував Сабіну в щоку.

— Я зрозумів твоє хвилювання, але не варто боятися! Я кохаю тебе, ти моя жінка, і мені жити з тобою та виховувати наших майбутніх дітей!

Сабіна потягнулася за новим поцілунком, але зупинилася. На порозі ресторану вона побачила Марію Степанівну.

Матір поцілувала сина в щоку та стримано привіталася з Сабіною. Проте Еріка накинулася на Сабі з обіймами та привітаннями.

— Я дуже рада за вас, — шепнула на вухо Еріка. — А за маму не хвилюйся, вона обов’язково прийме тебе, просто їй потрібен час.

Сабіна полегшено зітхнула, й прошепотіла:

— Дякую за підтримку.

— Тим паче мама також вибирала каблучку,  — підморгнула Еріка.

Вона не очікувала такого. Зиркнула на Марію Степанівну, і жінка, ніби відчуваючи її погляд, оглянулася та легко всміхнулася.

— А ти хвилювалася! — поцілувавши у скроню та доторкнувшись до її живота, сказав Влад.

Сабіна машинально також провела рукою по животу та сплела свої руки з руками Владислава. Приємне тепло пройшлося по тілу, а спокій та задоволення від близькості заполонило серце.

— Ти завжди можеш мене заспокоїти, — засміявшись, сказала Сабіна.

— Я можу заспокоїти у всіх сеансах цього слова, — прошепотів на вухо. — Не лише душу та серце, але й тіло.

Сабі кинуло в жар від таких слів, і в голові промайнули думки про їхні гарячі ночі.

— Про що задумалась? — засміявся Влад.

Вона стиснула руку чоловіка на своєму животі.

— Ходімо, — голосно зітхнула. — Нас вже чекають!

— Ти почервоніла, значить, про щось дуже приємне думала.

— Владе, досить. Зараз не час про це говорити!

— Мені подобається, коли ти так мило хвилюєшся!

— Вдома поговоримо.

— Лише поговоримо? — вигнув брови чоловік.

Сабіна засміялася та, повернувшись до чоловіка, легко поцілувала його в губи.

— У нас все життя попереду, не будемо його витрачати лише на одні розмови.

— Мені дуже сильно подобається хід твоїх думок, — усміхнувся.

На першому поверсі ресторану не було вільного місця, тому Сабіна й Владислав піднялися на другий поверх, де їх вже чекали. За обідом матір Влада була досить привітною до Сабіни. Дівчина, звичайно, здивувалася від такої різкої зміни настрою в жінки, але намагалася не подати знаку, що її це хвилює, адже від приємної атмосфери спілкування з родиною Влада Сабіна змогла трішки розслабитися.

Коли обід закінчився, Марія Степанівна підійшла до Сабіни.

— Завтра я з Ерікою відлітаю у Штати. Також хочу запросити тебе на відкриття ресторану у Вільнюсі.

— Дякую за запрошення!

— Сподіваюсь, ви будете щасливими!

— Ми вже щасливі, Маріє Степанівно! — всміхнувшись, відповіла.

— Ну що ж, — жінка пильно поглянула на Сабіну, — я бачу, як мій син із ніжністю та турботою відноситься до тебе, а ти відповідаєш йому такими ж почуттями!

— Це більше, ніж просто ніжність та турбота, — спокійно сказала дівчина та повернула голову в сторону чоловіка, який про щось жваво говорив із сестрою. — Поряд із ним я можу впевнено сказати, що це кохання, яке не знає меж та непідвладне будь-яким принципам!

Влад підійшов і поцілував Сабі в щоку, та звернувся до матері, що їм вже час їхати. Він поїхав із матір’ю у справах, а Сабіна вирішила провести екскурсію Еріці.

Ресторан Громових був розташований на Бесарабській площі в центрі міста, тому Сабіна вирішила прогулятися з Ерікою, тим паче що осінь, пишна, золота та сонячна, радувала гарною погодою. Листя на деревах змінили свій колір із зеленого на жовтий та червоний, й, опадаючи, ніби вистилали м’яким килимом землю.

Вони повільно, нікуди не поспішаючи, пройшлися центральною площею Києва, Майданом Незалежності, та дійшли до парку Володимирська гірка, яка розміщена на верхній терасі Михайлівської гори. Еріка з цікавістю споглядала на краєвиди Києва і, як мала дитина, раділа від різнобарвних емоцій.

— Тут дійсно дуже гарно, і я рада, що ти показала частинку свого міста! Сподіваюсь, що скоро я також зможу провести тебе вулицями Манхеттена. 

Сабіна всміхнулася. 

— Ходімо далі! — взявши Еріку за руку, сказала Сабіна. 

Дівчата дійшли до Київського фунікулера, який був прокладений схилом Володимирської гірки, та вже через кілька хвилин опинилися на Поштовій площі в Подільському районі міста Києва.

Кілька годин пройшли дуже швидко. Еріка була задоволеною прогулянкою, й сама Сабіна рада була, що змогла провести трішки часу з сестрою Влада.