Розділ 29

«Не покидай мене на самоті»

— Не покину! — прошепотів на вухо й, поглянувши в її очі, додав: — Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною!

— Що? — схвильовано вимовила одне слово.

— Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною! — повторив чоловік.

Вони зайшли у квартиру Сабіни. Дівчина помітно нервувалась.

— Владе, я прив’язана до твого серця та душі, — видихнула й, повернувшись обличчям до чоловіка, додала, — але мені страшно, що я можу... розчарувати тебе... Я... доки не готова сказати тобі... тобто... Боже, чому ж так тяжко? — емоційно вигукнула.

Влад  поцілував у її вуста й, підхопивши на руки, відніс у кімнату...

Коли погода розбушувалася не на жарт, із проливним дощем та грозою, Сабіна спокійно заснула в обіймах Влада. Він легко гладив її волосся й, відчуваючи спокійний подих Сабі, не втримався та поцілував дівчину в шию.

— Можеш продовжувати! — не відкриваючи очі, промовила. — Я кохаю тебе!

Сабіна кілька хвилин йорзалася в його обіймах й, коли зручно вмістилася, знову заснула. Влад міцніше обійняв її, легкими дотиками провів по руці. Вона не сказала йому «так»... але він готовий чекати й не важливо, скільки пройде часу! З цими думками Влад міцно заснув поряд із коханою жінкою.

Сабіна прокинулася посеред ночі. Кілька хвилин дивилася в стелю, потім тихенько встала, накинула на оголене тіло шовковий халат та пішла у ванну кімнату. В голові намагалася розкласти все по поличках, але виходило так собі, адже емоції переповнювали її!

«Влад кохає мене, Боже, він кохає мене й хоче, щоб я стала його дружиною! Сабі, не будь дурепою, адже без нього ти вже не зможеш жити!» — думала про себе й, вмивши обличчя, схилила голову й важко зітхнула.

Вона боялася, адже вантаж минулого не покидав її.

Вона боялася, адже, можливо, більше ніколи не зможе стати матір’ю.

Не хотіла, щоб через неї у Влада були суперечки з родиною.

Сабіна кохала Влада понад усе на світі і вперше відчула, що вона дійсно кохана! Підняла голову й у дзеркалі зустрілась поглядом із Владом. Усміхнулася й у відповідь отримала легкі, ніжні дотики та поцілунки в спину. Мурахи пробіглися по тілу, й Сабі від задоволення схилилася на груди чоловіка. Він легко провів рукою по її стегну й різко розвернув до себе.

— Знаєш, на кого ти схожий?

— Гм, на закоханого чоловіка? — підморгнув та склав руки по боках дівчини.

— На тигра!

— Тобто? — нахмурив брови.

— Всі знають, що тигри небезпечні та агресивні створіння, які завжди готові ринутися в бій за свою територію... але, о Боже, — взяла в долоні його обличчя, — варто лише поглянути на них, і бажано здалеку, — хмикнула, — вони такі милі. — Легко поцілувала чоловіка в губи. — Ти також небезпечний та агресивно увірвався в моє серце. Мій брутальний, накачаний, небезпечний чоловік, але весь мій... лише мій! — Влад мовчки слухав дівчину, пильно дивлячись лише в очі. — А у твоїх очах читається зовсім інше: милий, зворушливий і ніжний погляд, від якого хочеться завжди належати лише тобі, але... мені потрібен час! Вибач!

Сабіна схилила голову на чоловічі груди й, тяжко зітхнувши, чекала відповіді.

Влад мовчав, і це було найгіршим. Вона боялася підняти голову та поглянути на нього. Легкі дотики по спині й поцілунок у маківку змусили зрештою підняти вверх погляд.

— Сабіно, я все розумію! — серйозним тоном сказав.

Від його хмурого погляду їй стало ніяково. Влад взяв її за руку. Дівчина пішла за ним... дідько, вона готова завжди йти поряд із ним, кохати, відчувати його, піклуватися та просто бути поряд! Чоловік підійшов до свого одягу, який був розкиданий по кімнаті.

— Владе, я....

Вона відчула тремтіння по всьому тілі, серце шалено билося лише від однієї думки, що він може піти... але ж Влад обіцяв, він сказав, що не покине... чому ж тоді так страшно?

Владислав щось дістав із жакета та, повернувшись до неї, наблизився. Сабі дивилася лише йому у вічі, тому не звернула увагу, що в руках чоловік тримав... маленьку коробку.

— Сабіно, я не хотів саме так освідчуватися, проте більше не хочу й не можу відтягувати це! — вона перевела погляд на руку Влада. — Я готовий чекати твого рішення, але ця обручка нехай буде не лише твоєю прикрасою, — чоловік дістав обручку та взяв її за праву руку, — але й маленьким кроком до наших офіційних відносин!

Влад одягнув на руку обручку. Сабіна стояла в шоковому стані, й лише тоді, коли побачила його щасливу усмішку, коли він обійняв її та притулив до себе, заспокоїлася. Вона не хотіла плакати та знову показувати свій емоційний стан, але не могла вгамувати тремтіння, й по щоках зрештою потекли сльози.

Сабіна поглянула на каблучку, яка так гарно прикрашала її руку та виблискувала на тоненькому пальчикові. Прикраса виготовлена з червоного золота. Дорогоцінний діамант круглої гранки був закріплений чотирма лапками зі зрізаними вершинами у формі серця. Кільце оздоблене гравіюванням, наче кристал. У Сабіни промайнула думка, що, можливо, досить бути жертвою і варто прийняти новий етап життя, тим паче коли поряд коханий чоловік, який готовий чекати... але навіщо тягнути час, коли лише одне, що зупиняє, — це страх, а з будь-яким страхом можна боротися!