Розділ 27

Сабіна повернулася на бік та ліниво відкрила очі. Вона лежала на ліжку, а поряд був Владислав. Значить, вона вчора заснула в обіймах чоловіка, і тепер він поряд... знову з нею! Усміхнулася від цієї думки й пальчиками легенько доторкнулася бороди, потім великим пальцем провела по вустах. Влад заворушився, повільно закліпав довгими віями та, повернувшись до неї на бік, розплющив очі. Вони кілька хвилин дивилися одне на одного, доки Сабі, притулившись до грудей чоловіка, не обійняла його за спину та поцілувала в шию. Влад видав тихий стогін. Міцно обійняв дівчину й почав повільно гладити її спину.

— Владиславе, від твоїх обіймів мені тяжко дихати! — засміялась.

Він послабив обійми й вибачившись, запитав:

— Чому так рано прокинулася?

— Владе, я вчора на емоціях дещо сказала, з приводу Руслана... я все ж таки хочу поїхати в суд! Мені дуже тяжко з ним, однак кров не водиця.

— Я розумію твої почуття! — Влад поцілував Сабіну в чоло. — У нас є ще кілька годин в запасі! Пропоную зайнятися корисним... наприклад... майбутніми дітьми!

— Що? Майбутніми... дітьми? — здивовано вигукнула Сабіна.

Владислав перевернув дівчину на спину та почав цілувати живіт, піднімаючись наверх.

— Тебе щось бентежить? — слідкуючи за реакцією дівчини, запитав.

— Це все... занадто швидко, Владе! Я не готова... — видихаючи, відповіла.

— Я не хочу, щоб ти мала сумніви, — цілуючи шию, спокійно сказав. — Однак свої бажання я озвучив!

Сабіна почала нервувати.

— Я можу тебе розчарувати, — тихо промовила.

— Я також не ідеальний чоловік!

Сабіна легко погладила його обличчя, від чого Влад прижмурився та, занурившись рукою у її волосся, ніжно доторкнувся губ.

— У тобі скільки різних емоцій, що я не завжди встигаю за ними.

Сабіна обвивши руками його плечі, закрила очі та віддалася солодким почуттям. Якщо Влад готовий прийняти всі її страхи й відчаї, гарний настрій чи сльози, різні емоції та почуття, то чому вона не може довіритися собі та нарешті зрозуміти, чи колишньої Сабіни вже ніколи не буде? А чи варто взагалі думати про минуле, коли є шанс розпочати жити теперішнім та побудувати щасливе майбутнє? Чоловік хоче бачити її поряд, бажає її, навіть не дивлячись на всі проблеми та незгоди.

Поцілунки Влада ставали більш нестримними та бажаними. Сабіна змусила себе на кілька хвилин відсторонитися від губ чоловіка й тихо промовила:

— Спробуймо.

Сабіна зустрілася з Артуром Івановичем біля приміщення суду. Вона була на голках від скорої зустрічі з братом. Помітно хвилювалася й навіть не приховувала цього.

— Сабіно, заспокойся! Сьогодні Руслану лише будуть обирати запобіжний захід.

Сабі та Артур Іванович зайшли в поміщення суду. Біля залу судового засідання вже чекав адвокат Мальцев Геннадій Васильович. Коли в зал завели Руслана, вона не відводила погляду від брата. Помітивши погляд сестри, Руслан втомлено усміхнувся їй та опустив голову.

Після нарадчої кімнати, суд ухвалив клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання задовольнити повністю. Які були покладені обов’язки на Руслана, Сабіна вже не слухала, вона тихенько вийшла з залу судового засідання та попрямувала на вулицю. Через хвилин п’ятнадцять із суду вийшли Руслан, Артур Іванович та Геннадій Васильович.

— Руслане, тепер головне — дотримуватися обов’язків запобіжного заходу та чекати, доки в суд направлять обвинувальний акт. Будуть питання, телефонуйте!

Геннадій Васильович попрощався, слідом за ним пішов і Артур Іванович.
Сабіна схрестила руки на грудях та, пильно поглянувши на брата, сказала:

— Ходімо!

— Куди?

— Побачиш! — не дивлячись на брата, відповіла.

Виїхавши зі стоянки й поглянувши на дорогу, Сабіна впевнилася, що поруч інших машин не було, тому надавила на газ та швидко й впевнено поїхала.

— Так ти скажеш, куди ми їдемо? — запитав Руслан.

— Я вже відповіла тобі,  — стиснувши кермо, сказала. — Скоро побачиш!

Руслан побачив, що вони виїхали з Києва, схилив голову на крісло, закрив очі й задрімав. Сабіна зупинилася на першій заправці за межами міста. Помітивши, що брат не прокинувся, тихо вийшла з машини. Чоловік розплющив очі й, повернувши голову, побачив, що вони зупинилися на заправці. Вийшов із машини та схилився на дверцята білої БМВ М5. Через кілька хвилин із магазину вийшла Сабі, тримаючи пакет із бургерами, а поряд із нею йшов працівник заправки та ніс у руках каву.

— Дякую за допомогу,  — підійшовши до машини й віддавши одну чашку кави брату, із посмішкою сказала Сабіна.

Чоловік усміхнувся на тридцять два зуби.

— Якщо ще потрібна буде допомога, звертайтеся!

Руслан хмикнув, коли помітив, якими поглядами дивилися працівники на Сабіну. Сестра була красунею, яка вміло поєднувала в собі ніжність і жіночність та завжди мала ефектний вигляд.