Розділ 25

Нав’язливий телефонний дзвінок змусив повернутися Влада та Сабіну в реальність. 

— Візьми слухавку, можливо, щось терміново! — сказала Сабі. 

Влад неохоче відсторонився від неї й поцілувавши у вуста, вийшов. 

Тим часом Сабіна швидко прийняла душ, висушила волосся та через кілька хвилин зайшла в кімнату. Помітивши стурбований вигляд Владислава, знову почала нервувати. 

— Вибач мені, але я повинен терміново поїхати у справах, — поцілувавши чоло, сказав Влад. 

— Що трапилось? — зітхнула. 

— Не хвилюйся, все добре, я все вирішу, — легко поцілував її в губи та швидко вийшов із кімнати. 

Сабіна розуміла, що чоловік намагається оберігати її від усіх проблем, але внутрішнє відчуття кричало, що не все так і добре. 

Владислав приїхав в один із ресторанів холдингу. Марія Степанівна та Еріка вже чекали його в кабінеті адміністратора. 

— Журналісти не давали проходу, — обурювалася матір. — Цей скандал із Русланом Бойко зачепив і наш бізнес. 

Еріка лише стенула плечима. 

— Мамо, Еріко, якщо наші два ресторани не дають доходу холдингу, значить, закриємо їх, а працівникам виплатимо компенсації. А хто захоче, тим запропонуємо нову роботу в наших ресторанах, але вже в Європі, — відрізав Влад. 

— Ні, ми так не будемо робити! — вигукнула Марія Степанівна. 

— Тоді що ти хочеш? — склавши руки на грудях, запитав Влад. 

— Якщо тобі байдуже, то мені — ні! Ці два ресторани будуть працювати! 

— Гаразд, як скажеш. Крім мене та Еріки вони також твої діти. 

Марія Степанівна м’яко усміхнулася. 

— Дякую за розуміння, сину. 

— Мама просто дуже сильно перехвилювалася, — вставши зі свого місця та взявши за руку матір, сказала Еріка. — Я сама була шокована. Не очікувала, що з боєм прийдеться пробиратися в ресторан, — засміялася. 

— Ти був у... Сабіни? — тихо запитала Марія Степанівна. — Як вона себе почуває? 

Владислав зітхнув та присів у крісло. 

— Ти сама зможеш про неї більше дізнатися та нормально поговорити, але тоді, коли будеш готовою до цього! 

Еріка усміхнулася та підморгнула брату. 

— Вірні слова, братику. 

— Сподіваюсь, що буде така нагода! — емоційно сказала Марія Степанівна. — І діти, краще батькові доки не знати про все... не хочу, щоб він також хвилювався. 
 

Після обіду приїхав Артур Іванович із новинами. 

— Сабіно Олексіївно..

— Артуре Івановичу, перейдімо на «ти», — перебивши чоловіка, сказала Сабіна. — Ви можете мене називати на ім’я. Ви працюєте в торговому центрі з моменту його заснування, ще коли дід був живим, і мені не зручно, коли звертаєтеся до мене по-батькові. 

Артур Іванович погодився. Вони зайшли в кабінет діда.

— Тут затишно, — із сумом сказала. — Принаймні з цим будинком та дідовим кабінетом є гарні спогади, які назавжди залишаться в моєму серці. 

Служниця, яка залишилася в будинку разом з іншими працівниками, принесла дві чашки запашної кави. 

— Дякую, — сказав Артур Іванович та, перевівши погляд на Сабіну, нахмурив брови. — Сабіно, у всіх новинах та газетах розповсюджена новина про арешт Руслана. Хтось дуже оперативно спрацював. Власники збунтувалися та погрожують закрити свої магазини в торговому центрі. Ми, звичайно, зі своєї сторони робимо все, що від нас залежить, але... — юрист розвів руками та продовжив говорити далі. — Справою Руслана займається найкращий адвокат у столиці Мальцев Геннадій Васильович. Звичайно, що санкція статті, яку інкримінують Руслану — фіктивне підприємство, — не тяжка, відбудеться штрафом. Завтра в суді Руслану будуть обирати запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання. Але самі події дуже негативно вплинули на фінансову стабільність торгового центру. 

Сабіна не мала ніяких сумнівів щодо Артура Івановича, тому довіряла йому. 

— Також, Сабіно, територію будинку надійно охороняють, так що можете не хвилюватися. 

Вона встала зі столу та підійшла до вікна. Знову пригадала слова Ярослава. Невже цей мерзотник таким чином вирішив мститися?

— Артуре Івановичу, я хочу вам дещо повідомити. — Сабі повернулася до чоловіка. — На вечірці до мене підійшов Ярослав і сказав, що це ще не кінець. Я хочу зустрітися з ним... 

— Сабіно, якщо Ярослав Артеменко має відношення до арешту Руслана, це дуже погана ідея. 

— Можливо, й погана, але я хочу про все сама дізнатися. 

Артур Іванович намагався пояснити про ризики такої зустрічі, але Сабіна все одно вирішила зробити по-своєму. 

Зателефонувала Ярославу та домовилася про зустріч. 

— Якщо вам не тяжко, підвезете мене в Київ? 

— Так, звичайно. 

— Я швидко переодягнуся та зберу речі.