Розділ 24

Крізь сон Сабіна почула шерех у кімнаті. Розплющила очі й озирнулася. Біля вікна стояв Владислав.

— Ти приїхав, — тихо сказала.

Влад оглянувся й, підійшовши, присів на край ліжка.

— Вибач, що розбудив. — Великим пальцем провів по щоці, від чого дівчина всміхнулася.

Навіть не дивлячись на усмішку на обличчі, Сабіна все одно виглядала понуро. Вона наблизилась до нього та, обійнявши його за спину, поклала голову на чоловічі груди.

— Мені дуже соромно, що все так трапилось. — Підняла голову й, покрутившись, дістала мобільний телефон. — Ой, вже десята година, мені треба зібратися!

Сабіна так швидко зіскочила з ліжка, що Влад не встиг її перехопити. Забігши у ванну кімнату, вмила обличчя і, піднявши голову, у дзеркалі зустрілася поглядом із Владом.

— Тобі не потрібно нікуди поспішати!

— Потрібно розв’язати питання з адвокатом і... — озирнулася. — А де Лалі?

— Вона поїхала додому, все добре, не хвилюйся так!

Влад обійняв Сабіну.

— Я не можу покинути Руслана і навіть не уявляю, як його арешт може відбитися на бізнесі.

Сабіна підняла голову й на очах застигли сльози.

— Ніхто не говорить, що ти повинна покинути свого брата недоумка.

Про себе подумав, що якби не почуття до Сабіни, то не домовлявся б із найкращим адвокатом Києва щодо захисту його інтересів у суді. Влад поцілував її у скроню й міцніше обійняв.

— Я постійно його вибачаю... проте всьому є межа.

— Руслану дуже сильно пощастило, що в нього є така сестра.

— Я втомилася постійно вибачати його, але покинути його також не можу. Тим паче коли мова йде про родинний бізнес. — зітхнула. — Я не хочу, щоб через наші дії люди втратили свої робочі місця.

Влад взяв обличчя Сабіни у свої руки й, нахилившись, легко поцілував у губи.

— Не думай про проблеми, я розв’яжу всі питання.

— У твоїх обіймах я відчуваю себе захищеною, маленькою дівчинкою, про яку турбуються та...

— Кохають! — завершив слова Сабіни.

Вона відсторонилася від Влада.

— Кохають? — надірваним голосом запитала.

— А ти ще й досі цього не зрозуміла? — примружив очі Влад.

По щоках потекли сльози, й дівчина нервово засміялася. Він оторопів від таких неочікуваних емоцій та сліз. Перший раз у своєму житті не знав, що далі говорити, й не розумів, чому вона так відреагувала.

Сабіна обійняла себе за плечі й опустила голову.

— Вибач мені... просто все дуже складно, — видихнула та, піднявши голову, витерла сльози.

Вони кілька хвилин стояли мовчки й дивилася один одному у вічі. Сабі відчула провину за свої слова. Насправді хотіла сказати зовсім інше, але бовкнула те, що не сподобалося Владиславу, це було дуже помітно по його реакції та виразу обличчя.

— Я хотіла сказати, що дуже дякую тобі за підтримку та допомогу, для мене це важливо, — порушила тишу.

— І це все? — склавши руки на грудях, сказав Влад та ще більше насупився.

— Ні, це не все!

Сабіна зробила два кроки, всього два кроки до свого кохання та, піднявшись навшпиньки, першою поцілувала так ніжно, наскільки була спроможною, тим самим даючи зрозуміти, що їй не байдуже на його почуття, що вона також його... кохає! Влад обхопив її за талію й сильно притиснув до свого тіла. Сабі зойкнула від натиску.

— Я не буду тікати від тебе! — всміхнувшись, промовила в губи. — Ти знову так стрімко та впевнено увірвався в моє життя, серце, думки та став особливим чоловіком, якому я готова віддати всю себе. — Сабі легко поцілувала Влада й пальчиками провела по щетині. — Найголовніше, що ти коханий, мій коханий чоловік.

Кохання  — це емоційний, духовний стан людини, який породжує нове захоплення, потрясіння, радість душі, серця і тіла. Латинський вислів звучить: «Кохання, як сльоза: з’являється в оці, а западає в серце» (Amor, ut lacrima, ob oculo oritor, in pectus cadit). Цей вислів можна трактувати по-різному, так само, як і кохання, адже для когось — це світлі почуття, які потрібно берегти, цінити й захищати від негод, але можливо, що для інших людей кохання нічого не значить у цьому житті, це лише слово, яке можна навіть і не чути, або удати, що ти його не чуєш…

Природа наділила нас змогою кохати й бути коханими. Ми повинні берегти це могутнє почуття, адже людина перестає бути людиною, коли вона втрачає здатність кохати!