Розділ 16

— Красуне, вже час збиратися! — поцілувавши її живіт, сказав Владислав. 

Затамувавши подих, Сабі ще кілька хвилин лежала на ліжку. Похнюпившись, зрештою встала слідом за чоловіком. 

— Якщо я скажу, що нікуди не поїду, що ти зробиш? — склавши руки на грудях, запитала.

Владислав озирнувся та всміхнувся. Присівши на підлогу та взявши одну ніжку, почав цілувати її, з кожним поцілунком піднімаючись все вище та вище. Сабіна схопилася за чоловічі плечі та видихнула. 

— Так ми дійсно нікуди не полетимо! — підморгнула. 

— У тебе є двадцять хвилин. 

— Що? — обурилася Сабіна. 

— Так, мила, лише двадцять хвилин, адже мені також ще варто зібратися. 

Сабіна швидко зібрала сумку, переодягнулася в легкий сарафан та вийшла у вітальню. 

— Я готова! — промовила. 

Владислав піднявся з дивану. 

— Якщо щось забула, то все необхідне купимо там... 

— Гм, де там? Ти так і не сказав, куди ми їдемо!

— Сюрприз, мила.

Влад взяв сумку Сабіни, й дівчина, зітхнувши, пішла слідом за ним. Зайшовши в ліфт, вона помітила, як чоловік натиснув на двадцять четвертий поверх, тобто на поверх нижче. Склала навхрест руки та, повернувшись до чоловіка, запитала:

— Ти що, — вийшла з ліфта слідом за чоловіком, — о, просто неймовірно, — вигукнула, коли побачила, як Влад, діставши ключі з сумки, відкрив квартиру. — Серйозно, ти купив тут квартиру?

— Угу, купив саме тут. Мені дуже сподобався Лівий берег та саме цей будинок. — Влад затягнув Сабі у квартиру. — Я у ванну кімнату. — Влад почав скидати майку. — Ти зі мною? — підморгнув, коли помітив, як щоки Сабі почервоніли. 

Її очі почали блукати його тілом, і коли погляди зустрілися, Влад миттєво опинився поряд та ніжно поцілував Сабіну в губи. 

— Якщо не хочеш зі мною, я тоді швидко. 

— Якщо я піду з тобою, то ми точно нікуди не поїдемо, — засміялася. 

Вона повільно пройшла у вітальню. Квартира була майже пустою, значить, Влад переїхав зовсім нещодавно. Почувши, як включилася вода у ванній, закотила очі й подумала, що Влад був останнім чоловіком, з яким у неї були інтимні відносини... 

Присіла в крісло й поглянула у вікно. Той самий неймовірно гарний краєвид — тепер зрозуміло, чому Владислав дійсно обрав цей район та саме цей будинок... засміялася від власних думок, адже сама чудово розуміла, чому він купив тут квартиру. 

— Я вже майже готовий. 

Сабіна озирнулася й широко відкрила очі. Широка спина, накачане тіло та руки, ще й для повного щастя прогулювався по квартирі лише в боксерах. 

— Сабі, так дивишся на мене, ніби не бачила оголеного чоловіка, — засміявся. 

— Ти не зовсім голий! 

— Ну нічого, ми це скоро виправимо! — підморгнув. — Ти так мило червонієш! 

«Зараза такий!» — подумала про себе та відвернулася. 

— Дякую за комплімент! — фиркнула. 

Через кілька хвилин вони вже їхали в таксі до аеропорту Жуляни. Цілу дорогу Влад тримав Сабі за руку, ніби боячись, що вона може втекти від нього. Сабі час від часу поглядала на їхні схрещені руки й всміхалася. Навіть у літаку чоловік не зізнався, куди саме вони вирушають й продовжував тримати її за руку. Сабіна дивилася на нього, який, закривши очі, схилив голову набік. Сабіна погладила щоку, обличчя й, наблизившись, поцілувала повіки.

— Продовжуй! — попрохав Влад та, відкривши очі, повернув голову.

Їхні вуста зустрілися.

— Не варто звикати, — промовила в губи.

— Досить песимістично прозвучало, — відповів та, потягнувши до себе, посадив дівчину на коліна. — Ти ж розумієш, що більше не зможеш ігнорувати мене?

Сабіна засміялася.

— Як бачиш, у мене погано вийшло! — ногами обвила його талію, а руками шию.

Влад поцілував плече та, діставши з сумки гель, підморгнув.

— Будемо лікувати твої синці!

Сабіна голосно засміялася та, повернувшись на своє місце, оголила лівий бік.

— Я не думала, що ти станеш моїм особистим лікарем!

Сабі повернула голову й помітила, як Влад зупинився.

— Якщо дозволиш вилікувати не лише тіло, я з задоволенням стану твоїм особистим лікарем.

— Владе, я не відмовляю тобі... просто мені потрібен час!

— Я вже говорив, що готовий чекати, головне, щоб ти готова була мені віддати себе повністю!

Його слова були такими щирими. Сабі поряд із Владом відчувала себе захищеною та щасливою, але водночас внутрішнє хвилювання не давало спокою. Він обережно та легко доторкнувся до тіла. Сироти миттєво відреагували, й Влад, усміхнувшись, поцілував спину.

— Твоє тіло досить цікаво реагує на мої дотики!

— Дякую, що помітив, — засміялася.