Розділ 15

Сабіна відчула, як серце божевільно гупало у грудях від того, що наважилася зізнатися у своїх бажаннях.

Влад взяв дівчину за спину та нахилив до себе. Вона опинилася зверху. Поцілувала його бороду й, не відриваючись вустами від обличчя чоловіка, легко та ніжно торкнулася його губ. По тілу пройшлися вібрації, Сабіна, щоб втихомирити свій порив, поклала голову на чоловіче плече й заплющила очі.

Влад гладив її спину, рукою занурився у волосся та, поцілувавши верхівку голови, всміхнувся.

— Не бійся своїх бажань! — ніби читаючи її думки, сказав.

Хвилина божевілля та щастя так швидко закінчилася, що Сабі застогнала від відчаю. Вхідний дзвінок порушив тишу у квартирі.

— Тільки не це, — прошепотіла.

— Ти когось чекаєш? — не відпускав її з обіймів, нахмурився Влад.

— Ну, зараз лише сьома ранку, — почала кусати вуста, — я навіть не знаю, хто так завзято тарабанить у двері.

Сабіна підійшла до дверей та застигла.

— От дідько! — вигукнула.

— Що трапилось? — став позаду Сабі та поцілував у шию.

— Це Руслан! — обернулася. — Владиславе, я тебе прошу...

— Ми що, малі діти, щоб ховатися? — засміявся, адже зрозумів, чому Сабіна так відреагувала.

— Я не хочу, щоб Руслан знав... про нас!

— Мені сподобалися слова «про нас»! — всміхнувся. — Якщо ти хочеш, я заховаюся від Руслана, — поцілував її в щоку, потім опустився до шиї, — пограємо!

Дівчина солодко застогнала та, зрештою, легко відштовхнула від себе.

— Йди в мою кімнату, будь ласка! — перевівши дихання, сказала.

Владислав засміявся та підморгнув.

Сабіна подивилася на себе в дзеркало. Щоки палали, дихання збилося, заправила халат, й, доки брат дзвонив у двері, відкрила їх. Позіхнула й зробила здивований вираз обличчя.

— З днем народження, Сабі!

Руслан тримав у руках букет червоних троянд та велику м’яку іграшку.

— Дозволиш зайти?

Вона відступила та пропустила брата.

— Чому так рано приїхав?

— Хотів зробити тобі сюрприз!

— Дякую, це дійсно... неочікувано!

Доки Руслан роздягався, Сабі побачила взуття Владислава та швиденько заховала його.

— Звідки скільки букетів? Фанати подарували?

Сабі закотила очі.

— Сама купила! — відповіла й взяла букет брата. — Досить оригінальний подарунок! — поглянувши на м’яку іграшку левеня, промовила.

— Ти ж у мене левеня! — поцілував у скроню.

Сабіна голосно засміялася.

— Смішно сказав, левеня!

— У мене є ще для тебе подарунок! — дістав коробку та витягнув із неї ланцюжок із кулоном. — Твій знак зодіаку!

Руслан одягнув на шию ланцюжок.

— Зізнайся, це ти сам придумав?

— Що, так банально? — опустив голову брат.

— Я б сказала — оригінально! Дякую! — поцілувала Руслана в щоку.

— До речі, сестро, я дізнався, хто заплатив мій борг Курганову!

Тим часом Владислав був у кімнаті Сабіни та чув всю розмову.

— Бовдур, — тихо вилаявся. — Не скажи зайвого...

— Це Громов, уявляєш? — сказав Руслан.

Владислав нахмурився та вийшов із кімнати.

— Що?

Сабіна була шокована від почутого.

Руслан ще щось хотів додати, але, відкривши рота, зосереджено поглянув на Владислава, який вийшов із кімнати та похмуро дивився на нього.

— Неймовірно! — озирнулася та розвела руки.

— Руслане, тобі ніхто не говорив, що ти бовдур? — гаркнув Влад.

— Вибач, але я не знав, що це таємниця!

— Так, дуже цікаво, чому ти нічого мені не сказав? — звернулася Сабіна до Владислава.

— І щоб це змінило? — запитав Влад та злобно поглянув на Руслана.

Сабі склала руки на грудях та підійшла до вікна.

— Тобто ви тепер... разом? — посміхнувшись, запитав Руслан.

— Не твоє діло! — в один голос сказали Сабіна та Владислав.

— Гаразд! Я вас зрозумів! Сабі, — звернувся до сестри, — я сподіваюсь, що ти пам’ятаєш про свято?

— Про свято пам’ятаю, але Руслане, я не стану обличчям нашого торгового центру! — похмуро відповіла.

— Але ми домовилися!

— Я сказала, що подумаю! Руслане, я не хочу повертатися до минулого, і ти мене не змусиш!

— Я лише хотів як краще!

— Брате, дякую, але я відмовляюся!