Розділ 14

«Владиславе, хто я для тебе?»

У відповідь мовчання, таке гнітюче та болюче, яке залізло під саму шкіру та повільно й жорстко добиралося до серця.

Він просто дивився їй у вічі й мовчав.

— Постав мене на ноги! — гаркнула. — Негайно!

В першу чергу злою була на себе, що знову повірила йому.

— Сабіно, ти не маєш право вимагати!

Влад притиснув тіло дівчини до себе, та, якби вона не намагалася вирватися з його обіймів, все одно не могла.

— Не маю права? Я що, річ якась? — закричала Сабіна. На очах виступили сльози, й вона шморгнула носом.

— Я тебе не відпущу, доки ми не поговоримо, тим паче що через мене у тебе на тілі подряпини та рани, — спокійно відповів, при цьому посміхаючись.

Сабіна фиркнула та відвернулася від чоловіка.

— У мене вже давно рана через тебе, але ця рана на серці, — промовила вголос, від чого сама остовпіла та закусила нижню губу.

 «Дурепа, Сабіно, яка ж ти дурепа», — на цей раз не озвучила свої думки вголос.

Владислав поставив Сабіну на ноги та, стиснувши за плечі, навис над нею, як той велетень. Вона знітилася від напруги та його погляду, який блукав по її обличчі. Коли зоровий контакт був відновлений, Влад стиснув губи.

— Сабіно, я не той чоловік, який буде кожен день говорити про кохання. Я черствий цинік, який звик брати, а не віддавати! Я не багатослівний у коханні, але показую свої почуття діями!

Сабіна не встигла відреагувати на його слова. Влад стрімко накрив її губи своїми. Але разом із цим досить обережно та тендітно обійняв за спину та притиснув до себе. Сабі відчула, як від його дотиків по тілу ніби пройшовся струм й ноги ставали ватними, а від цього поцілунку вона втрачала внутрішню рівновагу. Цей поцілунок знову змусив її серце перекачувати щохвилини на один літр крові більше звичайного, миттєво підвищив артеріальний тиск та спровокував викид адреналіну. Влад крізь губи кінчиком свого язика знайшов язик Сабіни та, доторкнувшись до нього, зробив грайливі рухи назад-вперед. Владислав цілував не поспішаючи, з розслабленими губами і язиком. Сабіна провела долонями по щетині та видала легкий стогін, який зірвався з її вуст. Чоловік закінчив поцілунок повільно, без різких рухів, тим самим не поспішаючи відхилитися від Сабі, продовжував тримати її в обіймах.

— Поїхали, маленька, — сказав на вухо.

Сабіна стояла ніби в тумані, тяжко дихала та не розуміла, що їй робити.

— Я... — пауза. — Я не знаю... — знову пауза. — Тобто, Владиславе, я не впевнена.

— Не впевнена в мені? — запитав.

— Вибач! — опустила голову.

— Не вибачайся, маленька моя дівчинко, — поцілував у скроню та, не роздумуючи, знову взяв її на руки.

Сабіна зрозуміла, що перечити йому марно, тому, поклавши голову на груди та закривши очі, мовчала. Владислав відвіз дівчину в лікарню. Доки лікар оглядала Сабіну, чоловік відмовився покинути кабінет. Коли дівчина роздягалася, помітно почала нервуватися та поглядати на чоловіка. Тим часом Влад зосереджено поглядав на Сабі та не відводив від неї погляду.

— Нічого серйозного немає, — усміхнувшись, сказала лікар, — але краще вчасно полікуватися. У вас травма шкірного покриву, від чого саме ці травмовані місця стали набряклими та з’явилися синці. — Лікар відійшла від Сабіни. — Можете одягатися. Я вам випишу гель, будете мазати больові ділянки тіла легкими рухами до повного всмоктування. Якщо через два-три тижні покращення стану не буде спостерігатися — звернетеся знову до мене.

Сабіна прийняла пропозицію Владислава відвезти її додому, і вони по дорозі заїхали в аптеку. 

— Дякую, що знову довірилася! — під’їжджаючи до будинку Сабі, неочікувано сказав Влад. 

Дівчина витріщила очі та, повернувшись до нього, хмикнула. 

— Владиславе, це нічого не означає! — намагалася впевнено сказати дівчина. 

Влад всміхнувся.

— Навіть тоді, коли ти злишся, все одно твій голос такий комфортний, природний, достатньо глибокий і повнозвучний. Він звучить легко і жіночно. 

— Що? — Сабіна відчула, як її обличчя палало. Вона ще ніколи не чула від чоловіків такі слова. — Владиславе, досить! — відвернулася від чоловіка, але не втрималася, та посмішка з’явилася на її обличчі. Зрештою, це було сказано досить неочікувано та приємно.

Як тільки Сабі вийшла з машини, Влад схопив її на руки. Дівчина намагалася пручатися, але все було без результату. 

— Досить так поводити себе, — фиркнула. — Ніби ти щось хочеш доказати... 

— Сабі, заспокойся, будь ласка, — виходячи з ліфта, промовив. — Куди далі? 

— Квартира сто шістнадцята. 

Бувши на руках Владислава, Сабіна відкрила квартиру.

— Тепер можеш відпустити! 

— Навіть і не подумаю! 

— Куди ти мене несеш? — зарепетувала Сабі.

— Де ванна кімната? — лукаво всміхнувся.