Розділ 12

Цифри, документація, знову цифри... голова йшла обертом від усього, тому, зустрівши Лалі та Карину, які прилетіли з Мілану, Сабі запросила дівчат до себе в гості в недільний вечір. 

Дівчата розповідали про тиждень моди в Мілані, про поїздку в Нью-Йорк та Париж, емоційно та з захватом розповіли про знайомство з новими людьми та неймовірну втому після кожного показу. 

— Сабі, ти не сумуєш за таким життям? — запитала Лалі. 

Дівчина всміхнулася. 

— Ні, — відповіла чесно. — Раніше сумувала, було тяжко звикнути до нових реалій, але два роки пройшли, і я звикла, що належу лише собі, що ніхто не буде розпоряджатися моїм життям та вільною хвилиною. Я відчула свободу і кайфую від цих відчуттів. Руслан хоче, щоб я стала обличчям «Амідалу», а в мене від цієї думки руки тремтять, — останні слова Сабі промовила із сумом. 

— Не сумуй, крихітко! — весело сказала Карина. — Вечір лише розпочинається... 

Сабіна відкрила очі, тяжко зітхнула та намагалася зрозуміти: де вона? Повернула голову та, відчувши нестерпний головний біль, повільно піднялася на ліктях. Вона вдома, це вже радує. Поряд спали Карина та Лалі. Поглянула на годинник та швидко чкурнула у ванну кімнату. Сьогодні підписання угоди з Громовим, і вона обов’язково повинна бути присутня.

Доки Сабі ганяла по квартирі, прокинулись і Карина та Лалі, які мали не кращий вигляд!

— Дівчинко, випий кави! — сказала Лалі.

Сабіна метнула погляд на чашку з запашною кавою, зробила ковток та, поцілувавши дівчат, одягнула першу сукню, яку знайшла в гардеробі. На швидкуруч зробила макіяж, намагаючись замалювати синці під очима, зав’язала високо хвіст, схопила лакові туфлі на підборах та, закинувши їх у пакет, вилетіла у домашніх капцях з квартири.

Вона вже запізнювалася на двадцять хвилин, добре, хоча б Руслан не телефонував. Припаркувала автівку біля торгового центру, підправила макіяж, взула туфлі та швиденько вийшла з машини.

Кабінет брата та відділи знаходилися в лівому крилі торгового центру на третьому поверсі, тому, пихтячи, швидко пробігла коридор та, доки чекала ліфт, віддихалася.

— Сабіно Олексіївно, на вас уже чекають! — сказала секретар Руслана. — Повідомити, що ви прийшли?

Сабі зиркнула на білявку.

— Не варто! — грубо відповіла, потім повернувшись до дівчини, всміхнулася їй. — Дякую!

— Можливо, вам каву? — всміхнувшись у відповідь, запитала.

— Дякую, але трішки пізніше! — Сабі підморгнула дівчині та направилася до кабінету брата. Видихнула та, відкривши двері, із усмішкою на обличчі зайшла в кабінет. З її приходом всі замовкли та перевели на неї погляди.

— Добрий ранок, панове! Вибачте за запізнення!

Доки вона йшла до брата, відчула, як її сканують чоловіки в кабінеті. Руслан встав та, поцілувавши сестру в шоку, запропонував присісти поряд.

— Сабі, все добре? — тихо запитав.

— Угу!

Сабіна побачила склянку з водою та, швиденько випивши, із полегшенням зітхнула. Зустрілася поглядом із усміхненим Владиславом.

— Сабіно Олексіївно, ми чекали лише вас! — сказав Влад.

— Дуже дякую вам!

Сабіна натягнула усмішку на обличчя. Руслан подав їй документи, а начальник юридичного відділу почав розповідати дівчині всі нюанси угоди. Сабі намагалася зосередитися на тексті угоди, але постійно відволікалася на Влада.

Крім Руслана та Владислава в кабінеті також був начальник юридичного відділу, який намагався детально розповісти Сабіні про угоду, його помічниця та двоє незнайомих чоловіків, які постійно сканували її поглядом.

— Руслане, — Сабі нахилилася до брата, — навіщо такі знущання наді мною? Це ж ти продаєш свої акції, а не я.

Руслан всміхнувся.

— Це не мої умови, так захотів Громов, — тихо відповів.

Сабіна відхилилася від Руслана та встала зі столу.

— Панове, прочитавши угоду, я зрозуміла те, — всміхнулася та склала на грудях руки, — що мені байдуже на вашу угоду!

Присутні витріщилися на неї. Руслан взагалі від слів сестри розлив на себе воду. Владислав встав та повільно наблизився до Сабіни.

— Тобто ви не заперечуєте, що я стану вашим партнером?

— Не заперечую, пане Громов! Акції продає брат, а не я. З його вибором партнера я згідна, тому давайте я поставлю відповідні підписи, і ми розійдемося!

Сабіна швидко поставила підписи та так же швидко вийшла з кабінету. Коли вона нарешті залишилася одна, на терасі з кавою в руках, зателефонувала Карині.

— Дорогенька, ну що, познайомилася з новим партнером?

— Познайомилася! — поставила чашку із кавою на скляний стіл та всміхнулася.

— І, ну... говори! Який він?

— Він гарний, із блакитними очима, щетиною на обличчі та... — почувши позаду кроки, озирнулася. Відчула, як щоки почали червоніти, перевела подих та продовжила говорити далі, — але зухвалий та нахабний!