Розділ 11

Сабіна вже кілька хвилин дивилася на себе в дзеркало та думала, яку б зробити зачіску. Чомусь саме сьогодні вона хотіла виглядати не так, як завжди... 

Сабі була власницею довгого волосся, тому, зрештою, вирішила зробити зачіску з косами — найпростіший, але водночас дуже цікавий спосіб створити легку укладку у вигляді недбалої французької коси, випущеної набік та заколотою лише шпильками. Задоволена результатом зачіски, зробила легкий макіяж та одягнула червоний комбінезон з широкими штанами та відкритою спиною. 

На стоянці торгового центру зустріла Руслана, який вже чекав її з кавою. 

— Добрий ранок, сестро!

— Привіт, братику! 

Руслан оглянув сестру.

— Маєш гарний вигляд! — усміхнувся та подав каву. — Сьогодні збираю всіх директорів магазинів. Планую на день народження торгового центру організувати шалені знижки та вечірку. Я буду займатися організацією та фінансовою стороною, а з тебе, Сабі, маркетинг та фотосесія. Я наполягаю, щоб ти стала обличчям «Амідалу».

Сабіна мовчки слухала брата та, надпивши каву, зрештою спитала:

— Навіщо це тобі?

— Не зрозумів твого питання!

— Руслане, навіщо ти хочеш, щоб я стала обличчям нашого торгового центру? Зі знижками та вечіркою я згодна, зрештою, «Амідалу» виповнюється вже п’ятнадцять років. 

Руслан та Сабіна стали навпроти торгового центру та кілька хвилин стояли мовчки. 

— Це наш спадок!

Сабіна закотила очі. 

— Руслане, таким чином ти хочеш повернути мене в модельний бізнес? Але я вже цього сама не хочу! 

— Я винний перед тобою... тому дійсно щиро хочу виправити свою помилку!

— Тоді ходімо працювати! 

Сабіна та Руслан разом увійшли. Привіталися з працівниками та розійшлися по кабінетах. Доки Руслан проводив нараду з директорами та власниками магазинів, Сабіна трудилася з працівниками відділу маркетингу. До обіду вони розібралися лише з обсягом продаж у торговому центрі та вивченням попиту покупців. Цифри та інформація навалилися на Сабі, й до обіду вона вже відчувала себе вижатим лимоном. Навіть і не помітила, як у кабінет зайшов брат. 

— Я вже кілька хвилин спостерігаю за тобою, — задоволено сказав.

Сабіна підняла голову. 

— Це жахливо... ці цифри, інформація, — засміялась та показала документи на столі, — я не впевнена, чи взагалі зможу розібратися у всьому!

— Поїхали!

— Куди? Руслане, я ще хочу розібратися у всьому... 

— Сабі, вже обід! 

Руслан зрештою витягнув сестру з кабінету, й вони разом поїхали в ресторан у центрі міста. Після замовлення Сабіна запитала те, що хвилювало її. 

— У тебе є припущення, хто міг оплатити твій борг?

Руслан поглянув на сестру та нахмурився.

— Що? — здивовано мовила. — Я щось не те запитала?

— Я не мав змоги про це дізнатися...

— Не мав чи не хотів? — з-під лоба поглянула на брата.

Руслан ще більше нахмурився.

— Сабі, не починай! У нас є про що поговорити, наприклад...

Руслан замовк на пів слові. Сабіна помітила гнівний погляд брата та озирнулася. У ресторан, в який вони приїхали на обід, прийшов Ярослав Артеменко з Ларою Тимофеєвою.

— Яка неочікувана зустріч!

Сабіна почула голос Ярослава й сама напружилася та міцніше стиснула братову руку.

— Сабі, невже це ти? Я рада, що ти, не дивлячись на всі минулі проблеми, повернулася! — посміхнувшись, сказала Лара.

Сабіна повернула голову й хмикнула, побачивши, як Ларка схопилася за руку Ярославу.

— Як бачиш, повернулася! — спокійно сказала. — Не можу сказати, що я тебе рада бачити, як ти мене!

Лара надулася, стиснула губи й хотіла вже йти, але Ярослав обійняв її та поцілував у шию. Сабіна засміялася й перевела погляд на колишнього. Кілька хвилин Артеменко свердлив Сабіну поглядом, потім повернув голову та звернувся до Руслана.

— Справа ще не закрита...

Руслан стиснув кулаки. Ярослав підморгнув Сабіні та, взявши під руку Лару, відійшов.

— Руслане, про яку справу йде мова? — нахмурилася.

— Довго розповідати!

Руслан покликав офіціанта та розрахувався за обід. Сабіна більше нічого не запитувала у брата, не хотіла загострювати відносини, які й так вже давно тріщали. Коли вони вийшли з ресторану, вона взяла його під руку.

— Скоро твій день народження, можливо, замовиш собі подарунок, щоб я не морочив собі голову! — сказав Руслан.

Сабі засміялася.

— Ні, ні, братику, придумай сам подарунок!

Руслан закотив очі.

— Ти ж знаєш, що я не вмію обирати подарунки!