Розділ 7

Аліканте. Рік тому

Сабіна втекла з Києва в місто на південному сході Іспанії — Аліканте. Вона вважала це втечею, адже перестала боротися й доказувати свою правоту. Ласкаве бірюзове море, середземноморська кухня, неймовірно гарна архітектура та сама культура Іспанії зачарували її. Знання того, що в Аліканте ніхто її не знає, спрацювало, адже з часом вона прийняла нові реалії свого життя.

В Аліканте Сабіна познайомилася з Мануелою Агілар та її великою родиною. Будиночок Сабі, який вона вийняла, був навпроти їхнього ресторану, й вона часто заходила до них. Після знайомства пройшло кілька місяців, й Мануела запропонувала Сабі переїхати жити до неї. Мануела була адміністратором ресторану та жила окремо від батьків. З веселою та харизматичною іспанкою вона відразу знайшла спільну мову й без сумнівів переїхала.

Мануела мала трикімнатну квартиру в центрі міста із чарівним та незабутнім краєвидом на море. Сабіна із задоволенням допомагала родині Агілар у ресторані. Завжди усміхнена й позитивна, Сабіна не показала свій сум і лише одного разу наважилася розповісти Мануелі правду.

— Негідник! — емоційно викрикнула іспанка.

— Мануело, він мій брат, я все ще люблю його, хоча я з тобою згодна, він негідник. Я сказала йому, що хочу забрати частину своїх акцій із бізнесу... дійшло до того, що він навіть почав мені погрожувати.

— Крихітко, мені дійсно шкода. І Ярослав також не вартий твоїх хвилювань.

Мануела обійняла Сабі за плечі.

— Я все розумію, але...

— Давай без але. Сьогодні вихідний день, тому влаштуємо собі свято. Я розійшлася з Маркусом й не хочу думати про біль та розпач. Нам потрібно розвіятися.

Сабіна широко відкрила очі.

— Вибач. Я розповіла тобі про свої проблеми й навіть не поцікавилася, як у тебе справи.

Мануела нафарбувала губи червоною помадою, розпустила своє довге кучеряве волосся та одягнула червону сукню з асиметричними деталями крою та відкритими плечима. 

Коли Сабіна вийшла з кімнати у білій футболці та джинсах, Мануела кілька хвилин розглядала її, потім стиснула губи та сказала, що в такому одязі вона точно нікуди не піде. Вона дістала зі свого гардероба блузу кольору масала з відкритими плечима та розкльошеними від ліктя рукавами, які гармонійно виглядали з мереживними елементами крою, та чорну спідницю максі з широкими рельєфними складками, що створюють форму дзвонів.

Сабіна поглянула на себе в дзеркало: виглядала досить мило, але Мануела, склавши руки на грудях, сказала, що їй не вистачає фінальних штрихів, а саме червоної квітки у волоссі. 

— Тепер дійсно все, — емоційно вигукнула іспанка. 

Вони поринули у пристрасну, яскраву, ексцентричну, чуттєву та колоритну атмосферу свята, з пестливими душевними мелодіями та нестримними танцями.

Мануела повідомила, що сьогодні в Аліканте відзначають свято День святого Хуана, яке кожного року влаштовується в найкоротшу літню ніч в Іспанії, а саме у червні. Мануела також сказала, що саме в Аліканте це свято найбільш популярне, хоча й святкується по всій країні. 

Коли Мануела та Сабіна прийшли на пляж, то там було багато молоді, які розпалили багаття, стрибали через нього, від чого Сабі подумки порівняла це свято зі святом Івана Купала в Україні... 

Через згадку про батьківщину Сабі вже другий раз на день похнюпилася. Хоча вона й більше не відчувала моральну напругу, адже місто їй дуже сподобалося і люди тут привітні та щирі, але Сабі все одно сумувала за батьківщиною, за своїм рідним краєм. Мануела помітила сумний вигляд Сабі й, схопивши її за руку, потягнула за собою. 

— Сабі, ми сьогодні відпочиваємо!

Сабіна піддалася атмосфері свята, музиці, запальним іспанським танцям та навіть кілька разів перестрибнула з молодшим братом Мануели Енріке, двадцятилітнім юнаком, через багаття. Веселий настрій зрештою заполонив її душу. Вона навіть і не помітила, як під час кружляння в танці втратила квітку. Зробивши ще один поворот, дівчина врізалася в когось. Підняла очі й на крок відступила. На неї дивився чоловік, досить високого зросту, з темно-русим волоссям та легкою щетиною. Вони стояли поряд із вогнищем, тому Сабі змогла розгледіти його колір очей: блакитний, колір чистого неба.

Вона глитнула та помітила, що чоловік тримав у руках її квітку.

— Привіт. Ви втратили її... під час танцю, — чоловік сказав іспанською.

Сабіна поглядом ковзнула на міцні чоловічі плечі та торс, навіть через сорочку це було помітно. Вона всміхнулася й намагалася не видавати свого бентеження.

— Дякую! — відповіла й, доторкнувшись до маленької сумки через плече, додала українською мовою: — Дякуючи Богу, що дещо інше не втратила...

Чоловік засміявся.

— І що ви могли ще втратити?

Сабіна широко відкрила очі та швидко закліпала. Цей бентежний момент тривав кілька хвилин, доки вона не змінила вираз обличчя зі здивованого на усміхнений.

— Ви розмовляєте українською мовою, досить здивована.

Вона перевела погляд на квітку, яку чоловік тримав у руці.