Розділ 1

Жодна частина цієї книги не може бути скопійована чи опублікована без письмової згоди автора.
 

Розділ 1

Через чотири години десять хвилин літак приземлиться в аеропорту. Сабіна поглянула в ілюмінатор і важко зітхнула. Залишивши позаду сонячне місто в Іспанії Аліканте, вона з тривогою та дурними думками поверталася в Київ.

Неочікуваний дзвінок та прохання старшого брата Руслана терміново повернутися збив з пантелику, адже вона більше як рік з ним не спілкувалася. Після того, як вирішила вивести свою частину грошей із бізнесу, який процвітав в Україні, та відкрила свій ресторан в Іспанії, тут і почалися нові проблеми. Руслан не лише поводив себе, як останній мерзотник, але й почав погрожувати…

Сабіна заплющила очі й намагалася відпочити від настирливих думок, які прокрадалися в її голову, однак за час перельоту так і не змогла заспокоїтися. Коли літак приземлився в Міжнародному аеропорті «Бориспіль», пораділа тому, що її зустрів не брат, а один із помічників Руслана. Чоловік без зайвих емоцій віддав ключі від машини та документи на автомобіль і повідомив, що Руслан Олексійович не зміг її особисто зустріти. Старший брат завжди був егоїстом, і навіть за ці роки нічого не змінилося, дива не трапилося.

Знайшовши потрібну їй машину, а саме чорний Lexus LS седан, закотила очі. Руслан любив розкіш, дорогі автомобілі й гру в казино. Вона найбільше хвилювалася за вподобання брата протринькувати гроші в казино, адже розуміла, що до добра така пристрасть не веде, і на даний час у неї затаїлися сумніви з приводу повернення, однак дороги назад немає! Вона повернулася!

Сабіна виїхала на автомобільну трасу міжнародного значення М03, яка веде у столицю. По дорозі заїхала в магазин за продуктами та поїхала далі. Сорок кілометрів, година їзди, й вона вже стояла з валізою біля багатоповерхівки.

Вже було за північ. Сабі любила своє місто, двокімнатну квартиру на Лівому березі з неймовірним краєвидом на Дніпро. Діставши ключі, із трепетом увійшла в будинок.

— Сабіна Олексіївна? — здивувалася консьєрж Марта Василівна. — Невже це дійсно ти?

— Марто Василівно, я так рада вас бачити! — поставила валізу та зі сльозами на очах обійняла жінку.

Марта Василівна поцілувала Сабіну в щічку й промовила:

— Йди відпочивай, мила. З поверненням.

Через кілька хвилин Сабі стояла перед панорамним вікном, милувалася нічним містом та схилами, які оточували Видубицький монастир. З однієї сторони, вона дуже рада була поверненню, однак... це слово «однак» турбувало її найбільше. Сабіна хвилювалася, як відбудеться зустріч із братом!

— Ти втекла! — кричав Руслан. — Сабіно, ти покинула мене й хотіла вивести гроші з бізнесу! Ти навіть уявити не могла, як мені тяжко було!

— Досить жаліти себе та кричати! Оце так гарну зустріч влаштував! — закричала у відповідь і розвела руки. — Руслане, ти знаєш причину моєї втечі! Не забувай, що також через тебе все так трапилось!

— Я також винний! — гаркнув чоловік. — Однак ти не краща за мене, сестричко!

— Я ніколи так не говорила, досить нести нісенітниці!

— Сабіно, ми можемо втрати родинний бізнес! Ти це розумієш?

— Руслане, йди до біса! Не смій звинувачувати мене!

Від хвилювання Сабіна почала тяжко дихати й схилилася. Руслан помітив стан сестри й, швидко подолавши між ними відстань, схопив за плечі.

— Сабі, сестро, вибач мені! — схвильовано промовив. — Ми все вирішимо! Я виправлюся, обіцяю тобі!

Руслан міцно обійняв сестру й, прошепотівши, додав:

— Я не звинувачую тебе. Мені лише потрібна твоя допомога та підтримка.

— Швидко ти змінюєш свою думку! — відсторонившись, фиркнула. — Тільки що кричав на мене, а зараз удаєш, що нічого не трапилось?

Руслан опустив голову та присів на край дубового стола.

— Що мені робити? — розвів руки. — Цей торговий центр побудував наш дід.

— Руслане, не смій згадувати його пам’ять таким чином та спекулювати на цьому! Дідусь замінив нам батьків, а ти зараз згадуєш його світлу пам’ять у своїх корисливих цілях.

Руслан фиркнув та почав ходити кабінетом.

— У мене є план, але ти повинна мені допомогти.

Сабіна склала руки на груди.

— Руслане, я здогадуюся про твій план. Проте я тобі нічого не винна.

— Поверни гроші, — він стиснув плечі сестри та пильно подивився. — Ми вдвох зможемо все виправити. Разом, Сабі, адже ми родина.

Сабіна не встигла відповісти. У кабінет заглянула секретар Руслана, миловидна білявка Людмила.

— Я сказав, щоб не турбували мене! — гаркнув Руслан.

Сабіна відвернулася до вікна. Дівчина, помітивши, що шеф у поганому настрою, зам’ялася.

— До вас прийшов... Владислав Громов!

— Громов? — здивувався Руслан й, на кілька хвилин замислившись, сказав. — Запроси його в кабінет!